8.

* * *

Наближався день народження Каті. Перший після аварії... Це гостро відчулось, коли мама заговорила про святковий стіл та гостей, і стало ясно, що до Каті вже не прийдуть її постійні подружки... Втім, замість них тепер є Сергій. І Катя повідомила, що хоче запросити хлопчика.

- Це того, що тебе додому проводжає? Про якого мені Настя вже кілька разів казала?

- От стукачка, - на мить розсердилась Катя, але тут же заспокоїлась. – Так, це він. Його звуть Сергієм.

- Так, Настя казала. – Мама засміялась: - Між іншим, ти теж стукачка. Ви з Настею мені одна на одну доносите й самі не помічаєте, ха-ха-ха!

Катя ніяк не могла второпати: чи їй соромно, чи смішно.

- То я запрошу Сергія, мам?

- Ну звісно! А тільки його? Може, в тебе ще є друзі, подруги?

- Ні, немає, - з тінню смутку сказала Катя.

- Ну гаразд. Але ж май на увазі: вся наша родина теж буде за столом. Так що якогось романтичного побачення не вийде.

- Звичайно, я знаю.

Їй і самій не спало б на думку перетворювати день народження на побачення. Це ж свято колективне, воно передбачає, щоб збирались родичі, друзі й знайомі – вітали іменинників. А побачення – річ суто особиста. Але й про побачення теж тепер мріялось якось особливо...

- Приходь до мене в суботу на день народження.

Цілісінький день Катя шукала слушну нагоду запросити друга. Але хотілось зробити це якось романтичніше, то нагода так і не знайшлась, бо яка романтика у вирі шкільних буднів? І Катя на передостанньому уроці вирішила: скаже про це дорогою додому. Раз уже в них вона замість побачень...

І сказала, щойно вони вийшли за шкільні ворота. Погода теж романтиці не сприяла – сипав дрібний мокрий сніг. Тож запрошення прозвучало надто прозаїчно, на думку Каті, що трохи прикро, але все ж краще, ніж ніяк.

Сергій ляснув себе по лобі:

- Справді! У тебе ж день народження! Вітаю тебе!..

Катя засміялась. День народження насправді був завтра, тобто в четвер, а святкування перенесли на суботу – про що Катя й повідомила Сергію.

- Все одно почуваюся бовдуром, - хихотів сам із себе Сергій.

Катя теж з нього сміялась, і дорога, хоча мокра й неромантична, виявилась того дня веселою.

Тепер Сергій мав таємний клопіт. Що подарувати Каті? Відразу не спитав, не поцікавився її бажаннями, а питати згодом – тільки дурнем виглядатиме.

Втім, таємним цей клопіт лишався недовго. Коля в перший же вечір все в братика випитав. Тобто, дізнався, що Сергія на свій день народження запросила подружка. Оскільки сенсу критися вже не було, Сергій поділився ваганнями: що дарувати.

- По-перше, квіти, - авторитетно заявив Коля. – Взагалі, коли йдеш до будь-якої дівчини чи жінки на свято чи навіть просто у гості – завжди потрібно купити квіти. Це ознака вихованості і хорошого тону. І обов’язково свіжі, бо штучні тільки для кладовищ годяться...

Сергій слухав уважно і стримувався, щоб не кривитись. Бо порада хоч і корисна, але така глузлива... Коля в своєму стилі, як завжди.

- Добре, - сказав він, - я зрозумів. Квіти – для хорошого тону. Ну, а подарунок?

- Ну, що дарують дівчатам? Листівки з привітаннями, наприклад. Дорослим дівчатам – листівки з купюрами всередині...

- Ні, цей варіант відпадає, - Сергій таки скорчив мармизу, бо де він візьме хоч одну пристойну купюру, які кладуть зазвичай в такі листівки?

- Ще солодощі. Коробка цукерок – нормальний подарунок. Тільки буде ненормальним, якщо дівчина рідкісної вдачі і не любить солодке. Або якщо в неї алергія на шоколад...

Сергій згадав, як Катя казала, що солодке в них їдять тільки на свята. Так, це справді буде доречний подарунок!

- Ще косметика, - вів далі Коля. – Але тут є реальний ризик не догодити, бо дівчата користуються вибраними марками, фірмами, і рідко яка пробує все підряд.

- Ага, - машинально піттакнув Сергій, хоча подумки вже шукав квіти і вибирав цукерки.

- Тільки не здумай дарувати щось для школи! Це тільки батькам дозволено до такого додумуватись.

Сергій засміявся, згадавши, як самому Колі мама купила диск з матеріалами університетської програми.

- Добре, дякую, я все зрозумів! – хлопець уже горів ідеями й бажанням їх втілити.

- Тоді дій, - Коля ляснув його по плечу.

І Сергій того ж вечора здійснив рейд по крамницях.

Пошук квітів вимотав і розчарував. По всіх квіткових салонах – ну таке дороге задоволення! Зрештою, в одному магазині надибав невеличкий букетик білих квіток. Написано було: троянди. Але дрібні-дрібні!.. Сергій спитав продавщицю, чи насправді бувають такі троянди.

- Звичайно, це такий сорт, - жінка обережно витягла з вази одну квітку: - Ось подивіться. Форма, пелюстки – все як у звичайних троянд. І запах такий самий.