7.

* * *

Ще пару днів вони з Сергієм спілкувались ні про що, а там і канікули минули. Час до школи.

«Ти прийдеш чи ще хворієш?» - Катя таки не втрималась від запитання.

«Ще два дні похворію, тоді прийду. До лікарні лягати не довелось», - смайлик, що полегшено зітхав.

А Катя зітхнула важко. Як же вона скучила за Сергієм! Мабуть, задушить в обіймах, коли вони зустрінуться!

Цікаво, чи в нього такі ж відчуття?

«Тоді зустрінемось після двох днів невимовної нудьги!» - написала й додала іронічний смайлик.

У відповідь – цілий ряд веселих смайликів.

В школі було все як завжди... крім того, що за партою стало якось порожньо. Катя згадала, що в минулому класі якась із подружок уже підсіла б, а тут у неї і подружок немає. Це нагадало про осінню трагедію, і Катя навіть трохи плакала від спогадів.

Один раз сльози виступили в очах на перерві і...

- Що сталось? – поцікавилась однокласниця Світлана.

Втім, навряд чи співчуватиме – просто опинилась поруч в цей момент, от і все.

- Та нічого особливого...

Продовжувати розмову наміру не було, тим паче що й плакати вже перехотілось. Та Світлана, схоже, такий намір мала.

- Це через Сергія? – пошепки спитала вона, ще й роззирнулась, чи хто не підслуховує. – Тому що його немає?

Катю збісило таке нахабство.

- Ні, - відповіла вона, теж шепотом, повним люті та сарказму. – Просто згадала аварію. Пам’ятаєш, восени була?..

Світланка аж злякалась.

- А. Вибач, - і більше не чіплялась.

Настрій в Каті зіпсувався остаточно. Усі в курсі її стосунків з Сергієм! Просто всі! Хоча які такі стосунки? Поки що – не більше, ніж дружба.

Ввечері Катя насилу зробила мінімум хатніх справ. Що ж до домашніх завдань – вони не йшли зовсім. Катя відкрила на ноутбуку параграф з історії і так і лежала з ним на ліжку, роблячи вигляд, що старанно вивчає матеріал.

На телефон прийшло повідомлення. Сергій!

«Що там у школі?»

Катя хотіла написати йому перша, але так і не вирішила, що саме – от і спізнилась трохи.

«Нудьга, як завжди. Повна депресія».

«Тестами лякали?»

«Лякали. Коли прийдеш?»

Раз уже момент прогавила, то що вже морочитись – відразу й спитає, те, що хоче.

«Післязавтра. За мене щось казали?»

«Керівничка знає, що ти хворієш. На перекличці так і сказала: ну, Жолудь хворіє...»

«Ще б їй не знати. Вгадай, хто постарався? Мама!» - огидний смайлик.

«Домашок вже надавали. Однокласниці чіпляються. Взагалі мене сьогодні всі дістали».

«Буває. Нічого, не сумуй – їх попустить. Завтра буде краще».

Смайликів цього разу не було зовсім, і Каті дуже захотілось повірити, що це не сміх і не іронія, а справді щире побажання. Вона відправила у відповідь вдячний смайл і відклала телефон; знову глибоко замислилась про своє.

Завтра краще не було. Катя отримала четвірку з історії, яку напередодні так і не вивчила – мимрила щось наздогад. Ну чого вчителька вирішила серед найперших спитати саме її?

- Взагалі-то тягне на двійку, - сказала на додачу, коли Катя поверталась від дошки за парту. – Але я вже вас пожалію, бо ви, видно, просто ще не відійшли після канікул. Давайте швиденько втягуйтесь в навчальний процес.

Ну й зануда, думала Катя. Але найгірше сталось через урок – на біології.

Після переклички вчителька раптом видала:

- Мене цікавить, де Сергій Жолудь? У мене для нього є цікава справа...

І подивилась просто на Катю. Точніше, може, просто на порожнє місце за партою, але виглядало, ніби саме на Катю. І всі однокласники – услід за нею. Відразу нависла пауза – всі наче чекали відповіді від Каті Сичик.

- Він хворіє, - роздратовано сказала дівчина. – Завтра, мабуть, прийде...

- О, тоді чудово! Сичик, ти теж мені будеш потрібна.

Позаду хтось захихотів. І хоча не видно було, з якої причини сміються, Катя вирішила, що з неї, і насупилась ще більше.

- А що я зробила? – бовкнула обурено.

- Нічого. Люба моя, завтра про все поговоримо. А тепер – починаємо урок!..

Весь день Каті потім ввижалося, що з неї потай кепкують. То де ж було взятися гарному настрою?

А ще згодом їй стало ніяково перед Сергієм за свою витівку. Хто її за язика тягнув? Тепер як він прийде, то глузуватимуть з обох.

Тому, щойно повернувшись додому, вона сіла за комп і докладно написала Сергію про розмову з біологічкою.

- Нарешті! – почула в’їдливий голос Насті, коли підвелась з-за комп’ютера. – Вечерю подано!