#денькотостатей2

Моє дитинство "домашнього кошеняти" закінчилось після покупки маленького дачного будинку і синього велосипеду, який, після моїх, так званих, пригод, став далеко не синім. 

Мої поїздки велосипедом в місця, де навігатор показує просто чорний екран, часто вчили мене терпінню, а іноді, виховували в мені навички виживання. Бо як вибратись з місця, куди ти й не тямиш як заїхав? Або як перетягнути велик через струмок без містка? 

Також, я зрозуміла, що знайшла справжніх приятелів, які допоможуть мені в будь-якій біді, хоча, в деяких випадках, спочатку оберуть варіант від душі посміятись, а вже потім простягнути руку допомоги. 

Найцікавішими видаються моменти, коли потрібно швиденько накивати п'ятами, не факт, що ми вже щось вичудили, але факт, що ми за це отримаємо на горіхи. 

По заброшених будівлях ми не лазили, бо боялись привидів, а ось наїстись смачнючої шовковиці біля тих будинків, ще й як можна. Полуниця, малина, шовковиця, черешня, абрикоси, сливи — все це було смачніше у сусідів. 

Є в нас і кілька правил: не кажи "прокляття курапаток" — впадеш з біциклі; не кажи "прокляття Ярослава" — здується шина; не кажи "давно у нас пригод не було" — пригоди не знайдеш, а у проблемах 

Знайомий-чортик, також якось підкинув нам адреналіну, можливо гріх називати так людей, але лякати нас невинних, беззахисних дітей вночі... Чоловічок він десь метр п'ятдесят і зовнішність в нього схожа на чорта з книги "Ніч перед різдвом". Я думала вже по нашу душу прийшли. 

Після таких потрясінь, вже я не домашнє кошеня, а якась мавпочка. З бантиком.