3.

Золотий орел приземлився на землю, озирнувся, струснув пір’ям і попрямував до своїх одноплемінників, таких же величних золотоголових птахів, що сиділи на високих каменях, розкиданих у траві. Тут же, хто на землі, хто на гілках дивовижних дерев розмістились інші, не менш незвичайні представники роду пернатих.

Птахів у нереально гарному оперенні, що переливалось усіма кольорами веселки, було безліч. Вони були такими ж дивовижними, як і все навкруги, - занадто яскравими, занадто гарними і досконалими.

Чоловік і жінка, непрохані гості в цьому світі, раптом усвідомили, що всі їх почуття неначе оголились, придбавши невідому раніше силу.

- Здається всі мої почуття набули матеріальних характеристик і досягли їх меж, - промовив Максим, озираючись на всі боки.

Марина тільки посміхалась.

Металеві орли тримались один одного і гордовито дивились на інших пернатих. Все навкруги сяяло і було казково прекрасно.

Марина змінювалась на очах -  ставала стрункішою і перетворилась на зовсім молоду жінку у легкому летючому одязі, від якої неможливо відірвати очей. Подивившись на свої руки і ноги, чоловік побачив, що також дивним чином змінився, як і його одяг.

Навколишня краса наповнила їхні душу, і любов до всього сущого розлилася по тілу.

- Де ми? Що відбувається? – запитав Максим спантеличено.

- О, це чудовий світ. Тут можна все, насолоджуйся! Тут знаходить вихід краще в тобі, в мені, у всіх істотах, що потрапляють в це місце. Таких птахів ти більше ніде не побачиш. Навіть сірий горобець тут перетворюється у прекрасне створіння.

- Вони прекрасні. Та чому навкруги лише птахи? Чому їх так багато і більше нікого немає? – запитав Максим.

- Сьогодні нас сюди привів золотий орел, тому тут лише пернаті. Мабуть… Та не будемо гаяти час, він плине занадто швидко. Чого б ти хотів? – запитала жінка, вичікувально дивлячись на нього.

- Я… - Чоловік відчув як гаряча хвиля підкотила до горла. – Я хочу доторкнутися до тебе, бути з тобою…

Максим озирнувся навкруги.

- Ні, це все не насправді, це якийсь фокус.

Потім знову повернувся до Марини і його очі сповнилися ніжністю. Він обійняв її за плечі і промовив:

- Хоча мені все одно, головне – ти поруч, як раніше.

Вона засміялась і припала до Максима.

- Прогуляємось? Тут багато чого цікавого.

Вони пішли стежкою, намагаючись не наступати на хвости дивовижних павичів, які навіть не намагалися поступитися дорогою.

Марина заговорила:

- Ти навіть не уявляєш, наскільки все навкруги реально. Колись дуже давно одна гарна людина привела мене у цей світ. Та людина давно зникла з мого життя, але залишила можливість ще декілька разів потрапити в цей… куточок всесвіту.

Марина трохи помовчала, потім продовжила:

- Ти вже зрозумів, напевно, що в цьому світі всі твої почуття розквітають з величезною силою? Якщо вони є.

В цьому світі також можна за один раз відчути щось в такому обсязі, ніби якщо б те, що відбувається тут і зараз, ввібрало б в себе всю силу того, що колись трапилось, або могло трапитись в твоєму житті. І це мій подарунок нам, шанс за один раз пережити те, що могло б розтягнутися на довгі роки, але не відбулось.

Чоловій неспокійно озирався по сторонах.

- Мене гнітить відчуття тривоги. Здається, що цей світ в будь-яку мить може викинути нас звідси.

Марина стривожилася и насупилася.

- Це погано. У цьому місці все, у що віриш, збувається. Якщо твої почуття і думки несуть загрозу, цей світ дійсно викидає тебе назад. Намагайся заспокоїтись, потрібно вірити в те, що з нами відбувається, інакше нічого не вийде, і ми дійсно опинимось там, звідки прийшли.

Жінка доторкнулась вустами до його щоки, і тривога відступила, знову залишилась тільки любов.

Вони зайшли в будинок з однією величезною кімнатою, всі стіни якого були розмальовані дивовижними візерунками. Широке, майже у пів стіни вікно, було відчинене, з нього добре було видно галявину з чудернацькими птахами.

Марина сказала:

- Тепер ти поцілуй мене. Те, що зараз між нами трапиться, вбере все хороше, що могло відбутись з нами і від чого ми відмовились. Якщо воно було, - знову додала жінка і опустила очі.

 Максим провів рукою по її волоссю, потім притягнув до себе, обережно обійняв.

І світ перевернувся.

Вони лежали голі на ліжку, їх тіла сяяли від щастя. Марина палила, насолоджуючись кожною затяжкою. Максим дивився на неї, оговтуючись від шквалу пережитих емоцій.

- Уявляєш, скільки ми втратили? – запитав він.

Марина сумно усміхнулась і з замріяним виглядом відповіла:

- Можна сказати по-іншому: нам дуже пощастило не розмінюватися на дрібниці, а отримати все у повному обсязі одразу. Там нам не судилося бути разом, неважливо з якої причини. Але ми пережили це тут.

Вона зробила глибоку затяжку.