2.

Жінку знову покоробили його слова, хоч вона начебто нічого «такого» не мала на думці. Марина подивилась на годинник – її вже чекали.

- Мені час йти, важлива зустріч, запізнення абсолютно виключено. Якщо затримаюсь у місті – обов’язково побачимось.

Вони обмінялись телефонами і розбіглися у різні боки парку.

Марина поспішала на зустріч з діловим партнером, заради якої й приїхала в Полтаву. Йдучи тихими і майже порожніми вулицями, жінка раптом усвідомила, що у місті дитинства, виявляється, теж бурлить життя. Несподіване побачення з минулим відкрило невидиму міцну перепону між нею і недосяжним світом, фарби якого раптом заграли яскравими кольорами. Вона подумала, що сама зараз схожа на рибу, що безпомічно хапає ротом повітря. Так, вона вибралась на волю, але зараз з такою ж тугою дивиться через товсте скло, що розділяє різні реальності, на свого колишнього коханого, що плаває у старому акваріумі разом з тою, котра зайняла її місце.

Жінка схопилась за телефон і швидко набрала номер свого чоловік, як потопельник хапається за соломину.

- Оло, - пролунав рідний голос, навмисно перекручуючи знайоме вітання.

- Оло, це я, - видихнула Марина з полегшенням. – Чим займаєшся?

- Работу работаю…

Вона заспокоїлась і просто прислухалась до голосу, не вловлюючи суті сказаного. Світ потихеньку повертався до звичайного стану.

Жінка подумала, що потрібно терміново завершувати справи і якнайшвидше бігти з міста.

Ввечері, владнав усі робочі питання, Марина прийшла до готелю і стала швидко складати речі у валізу, вирішивши не відкладати від’їзд на завтра – ще можна встигнути на нічний потяг, хоча він і буде в дорозі майже у два рази довше.

Гарячково поскидавши речі у валізу, вона зупинилась і завмерла, роздивляючись себе у дзеркалі. Страшенно захотілось палити, хоча Марина не робила цього майже десять років.

Зусиллям волі жінка змусила себе заспокоїтись і придушила бажання. Але впоравшись з однією примхою, жінка відчула, як на поверхню виринула  інша, давно затаєна пристрасть – раптом виникла непереборна потреба знову відчути те непідробне юнацьке почуття, що йшло з глибини душі.

Все це було недоречно, невчасно і не обіцяло нічого, крім проблем.

Вона дозволила собі потомитись під гнітом забутих бажань, що так невчасно вирвались з величезною силою на поверхню. Закрила очі і обняла сама себе за плечі, розтуливши вуста в очікуванні поцілунку. Потім, коли бажання опинитися поруч з Максимом й потонути в його обіймах стало нестерпним, жінка стрепенулася, подивилась у дзеркало і прийняла рішення. Вона знала, що робити.

Максим не міг знайти собі місця. Ця несподівана зустріч була зіткана з ошуканих мрій юності і жорсткого каркасу дійсності. Він кохав і шукав біляву юну дівчинку, а зустрів дорослу жінку з таємницями, захованими в середині. І Максим не був впевнений, чи бажає до них доторкнутися і чи потрібно йому зараз це взагалі.

Та примара минулого кохання притягувала і хвилювала уяву. Як могло б скластися життя, не втрать вони тоді один одного? Тяжіння втраченого кохання було сильним, хоч і не зрівняним з вдячністю дружині і любов’ю до доньки, яка дивним чином була дуже схожа на Марину.

Ну, зустрілись, побалакали, можливо ще раз їх шляхи перетнуться, а можливо й ні. Напевно, все трапилось саме так, як і повинно було, і скоро остаточно забудеться.

Було вже пізно. Чоловік вимкнув світло, зайшов до спальні, пірнув під бік до сплячої дружини, чмокнув її в щічку і закрив очі.

Недивно, що Максиму наснилась Марина. Уві сні теж була ніч, вони гуляли по Корпусному парку під холодним сріблястим місячним сяйвом, іноді випадково торкаючись один одного. Її рука була близько, в любу мить він міг обійняти жінку, але не наважувався, розуміючи, що це сон і не бажаючи розвіяти марення. Їх довга прогулянка стежками парку і розмови про всяку всячину наповнили свідомість сумною радістю. В котрий раз потрапивши на центральну алею, вони знову опинились перед золотим орлом, що неприродно яскраво відсвічував золотим сяйвом при світі повного місяця.

- Подивись на мене, - попросила Марина.

Він зупинився і заглянув їй в очі.

- Я чекаю тебе тут. Приходь, це буде найдвовижніша ніч у твоєму житті, обіцяю.

Чоловік відвів очі і прикрив їх рукою, захищаючись від яскравого світла, що линув від золотого птаха і місяця, який висів прямо над ними.

- Приходь, - знову наполегливо пролунав голос Марини.

Він прокинувся, перевернувся на інший бік. Сон як рукою зняло і нестерпно забажалося дізнатись, чи дійсно місяць зараз знаходиться прямо над орлом.

Максим встав, швидко одягся і тихенько вийшов з кімнати. Обережно зачиняючи двері, кинув поглядом на постіль, і з подивом побачив себе так само мирно сплячим під боком у дружини.

До Корпусного парку було хвилин 10 ходу. Нічне місто зустріло тишею і порожніми вулицями. Максим йшов по центральній алеї парку. По-переду в ореолі величезного яскраво-помаранчевого місяця, було добре видно золотоголового птаха – так само, як і уві сні. Опустивши очі нижче, чоловік розгледів знайому фігуру і чомусь не здивувався. Зовсім. Хоча це було доволі дивним: і його сон, і те, що в такий час, не домовляючись, вони з Мариною прийшли сюди в один і той же час.