III

III

Після цього Марія відчула його руку у себе на талії. Вона від неї відштовхнулась, наче від розпеченого заліза.

Вільям також вскочив і щось залепетав на англійській.

Коля, трохи опанувавши cебе, відійшов назад. Його лице змінювалось з усмішки в оскал і з оскалу в усмішку, ніби його мозок сам не міг вирішити, яку емоцію зараз показати на лиці свого хазяїна. 

- Скажи цьому жентльмену, щоб тримав себе в руках і вернувся на своє місце. А то я хоч і добра людина, але чужого носа в наших справах не потерплю, – роздратовано сказав Коля, сильно зашморгавши в сторону Вільяма. 

Марія щось сказала йому і американець повернувся за стіл, щоправда було помітно, що він це зробив проти своєї волі.  

- Знаєш дівчинко, я хлопець терпеливий! Я вмію чекати. Та у всьому є границя. Я ці останні декілька років прочекав і рахую, що маю право хоч на трішки якоїсь віддачі. Хоч на один раз. Хоч на поцілунок, – сказав Коля і коли побачив, що ніякої позитивної для нього реакції не відбулось, він з оскалом перепитав, - Ні?! 

Але Марія вже не могла говорити. Їй важко було думати. Вона вся тремтіла. Вона відчувала, що її почуття зараз покинуть її. «А якщо покинуть тоді що? Якщо ти зараз впадеш і будеш лежати непритомна, то що він з тобою зробить? Ти не знаєш на що він здатний… Тримайся дівчинко!! Не здавайся!» - заставляла вона себе втримуватись на ногах. 

- Ну, добре, – продовжував Коля роздратовано, - Нехай буде по-твоєму. Поки що. Я не буду наполягати. Мені неприємностей від Феді і його дружків не треба. Хоч, він і сам любитель заглянути в школу. Так-так, Федір наш ще той бешкетник. 

При цих словах Коля розкинувся на дивані, підклавши під голову свою шубку. 

- Так коли у тебе день народження? Через два тижні? Ну, це зовсім скоро. Я ще трішки почекаю. І тоді ми вернемся до цієї розмови. Даю слово честі! – порозмірковувавши, заявив Коля. 

Всі ці слова доносились до Марії ніби крізь стіну. Їй було важко щось розібрати. Вона старалась сконцетруватись лиш на думці «Триматись!», і що невдовзі повернеться Іван. 

- І на останок скажу ще таке - хочу, щоб ти це почула і зрозуміла! – відновив свої роздуми Коля, - Що мені не дають, я беру сам! Силою! І це стосується всього. Абсолютно всього. І ніхто мені не стане на заваді: ні Іван, ні буржуй, ніхто! Зарубай це собі на свому гарному носику. 

Коля помітив, як Вільям напружено спостерігав за Марією, що продовжувала стояти мовчки спиною до них.

- А цьому закоханому ковбою скажи: що ти моя! І нехай навіть не дивиться в твій бік, а то я зараз ці його гарні зубки підрівняю. Буде на мене дивитись, як у дзеркало. Хі-хі-хі-хі.., – від такого жарту Колю аж скрутило і він дьоргався на дивані, ніби в конвульсіях. 

Та помітивши реакцію Вільяма, що витріщився на нього ніби на якесь потустороннє створіння, Коля додав: 

- Ну, що ти на мене вилупився? Га? Якби не Федя, я б давно тебе відправив до родичів. Під землю. Хі-хі-хі. 

Коля, знову повернувшись в хороший настрій, припалив свою безфільтрову папіроску і, відкинувшись, задоволено пускав смердючий жовтуватий дим.  

Монолог Колі діяв на Марію, наче якесь закляття злого чарівника - слова його влазили в її мозок і немов якись вірус, починали поглинати її контроль..І як тільки він закінчився, Марія почала оговтуватись і повертатись до себе. 

Бадьорості додало дзенькання настінного годинника. 

- Так, добре! – вставши, сказав Коля і пішов одягатись, - Продовжимо цю розмову на твому деньнароджені. А зараз пора збиратись.

- Я піду з вами.., – сказала Марія, вже добре оговтавшись. 

- Сиди тут! Там є куди йти. Змучишся - я тебе нести на руках не буду.   

- Я не змучусь! Будь ласка. Я піду з вами! 

Коля оглянув її, ніби щось аналізуючи.

- Ну, раз тобі так кортить, ходи.. Тільки, щоб потім не нявкала. 

- Я тільки перевдягнуся, – пішла Марія в свою кімнату.

- Давай я тобі в цьому допоможу, щоб було швидше, – знову загорілись очі в Колі, і він вже націлився йти за нею.

- Ні, дякую. Я просто накину щось тепле і все. Це швидко.

- Чорт з тобою! І дай якісь шмотки америкосу, щоб він не світився тут яскравий, як павлін. А пізніше я подбаю, щоб йому цей одяг переслали. Якось. Колись. 

Коли вони вийшли на іншу вулицю, недалеко почувся собачий гавкіт. Зазвичай, це було нормально, оскільки тут в кожній другій хаті був якийсь собака. Та зараз хлопці здригались від кожного звуку, навіть якогось знайомого та звичного. Але ще більше переживань додали чоловічі перегукування, які були так знайомі, і Вільяму, і Колі. І тоді хлопці помітили, як на паралельній вулиці між будинками йшли коло дясятка мужчин одягнених в чорні капелюхи з ліхтарями в руках.

Коля і Вільям відразу пригнулись, а Марія, нерозуміючи в чому справа здивовано на них подивилась і навіть посміхнулась. Їй здалась смішною картинка дорослих хлопців, що ховаються під кущами. 
Від цього лице Колі побагровіло і його оскал набрав нового рівня злості. 

- Пригнись коза, а то я тобі ті стрункі ніжки покалічу, – видавив із себе Коля, в якого тепер текло не тільки з носа, а й з рота.   

Щоб не давати йому лишньої нагоди до себе торкнутись, Марія також присіла, і тепер вони втрьох спостерігали за цими чоловіками. 

- Значить, зробимо так! Як тільки вони пройдуть я побіжу в цей бік, а ви - в той! Так їм буде важче нас вислідити. Зустрічаємось в закинутому садку через півгодини, – тихо шипів Коля і пильно дивлячись Марії в лице, додав, - Якщо зловлять, ти його не знаєш. Морозся як можеш, а то пиняй на себе. Хто знає, що за люди, і які у них методи. Хі-хі-хі. 

І з цими словами джентльмен Коля побіг, навіть ні разу не обернувшись. 

Оскільки, ці люди полювали на Вільяма, то Коля вирішив триматись від нього якнайдалі. Марію напевно також забрав би, та хтось мусив привести американця до місця зустрічі. І Коля точно знав, що собою ризикувати він не збирався.  
Але Марія зраділа, що Коля їх залишив. Від його запаху в неї вже сльозились очі. Та і вона знала коротший і безпечніший шлях.