День Валентина

Глава 4. Вечір, що пахне мокрим снігом і другим шансом

Зустрілися біля старого пішохідного мосту в парку Шевченка — того, що світиться кольорами вночі, коли не тривога.

Юля була в тій самій сірій шапці з помпоном, яку він колись назвав «шапкою снігової баби».

— Ти спізнився на 9 хвилин, — сказала вона.

— Зате прийшов, — відповів він.

Купили два ескімо «Пломбір».

Йшли набережною й мовчали.

На середині мосту вона зупинилася. Вдалині мерехтів різнокольоровий міст через Дніпро.

— Знаєш… я півроку тому зрозуміла, що дуже тебе боюся.

— Боїшся?

— Так. Бо якщо знову почнемо… а потім знову розвалиться… я не витримаю вдруге.

Він довго мовчав. Потім тихо сказав:

— А я боюся, що ти зараз скажеш «давай просто друзями».

Юля подивилася йому прямо в очі.

— Я не збираюся казати «просто друзями».

Ескімо вже капало на сніг.

— Тоді що ти хочеш сказати? — запитав він майже пошепки.

Вона підійшла ближче.

— Хочу сказати… давай спробуємо ще раз. Але по-чесному. Без ігор. Просто — спробуємо.

Він нахилився й поцілував її.

Просто посеред мосту, 14 лютого, під мокрим снігом, під кольоровими вогнями мосту та далеким гулом міста.

Ескімо впало в сніг.

Ніхто не пошкодував.

Подобається

#3383 в Любовні романи
#780 в Короткий любовний роман

Відредаговано: 14.02.2026