Будильник здався ще до того, як почав дзвонити.
Віктор прокинувся від того, що кіт Сірко стрибнув йому на груди о 8:19. За вікном — сірий февральський світанок над Дніпром, сніг з дощем і далекий гул машин на Набережній.
Телефон показував 38 непрочитаних.
Корпоративний чат уже потопав у сердечках і мемах «одинаки 2026».
Віктор відкрив тільки три повідомлення:
мама: «Синку, ти там не замерз? Учора по телевізору показували, що в нас знову тривога була»
сестра: «💔 Якщо сьогодні ніхто не напише — пиши мені, я тебе люблю»
Юля (останній онлайн 12 січня): «Привіт. Як ти?»
Він подивився на це «Привіт» довго. Потім закрив месенджер.
У дзеркалі — 29-річний програміст, який уже тиждень не голився, очі втомлені від нічних деплойментів, худі плечі під старою толстовкою «Made in Dnipro 2022».
«Просто переживемо цей день, — подумав він. — Як завжди».