Розділ 26

14 лютого 2016 року

– Злато, ти бува не знаєш, чи є у мами подруги?

– Немає. Мама близько лише з тіткою спілкується. А що?

– Треба, щоб вона на кілька годин з дому вийшла.

– Нащо? – дівчина була здивована. – Мама в неділю зазвичай нікуди не ходить.

– От в цьому й проблема. Я коли все продумував, якось випустив з уваги, що чотирнадцяте саме на цей день випадає. Я чогось думав, що то буде понеділок.

– Ти про що?

Олег зачинив двері до кімнати.

– Я хочу сьогодні зробити їй пропозицію. Думав, приготувати вечерю, організувати романтичний вечір… Знаю, банально, та тут є вагоме «але»: я в цьому домі раніше жодного разу сам не готував.

– А ти впевнений, що вона хоч «так» встигне сказати перед смертю? – Злата розсміялася.

– Ото смійся, смійся. А я, між іншим, за останні шість років наловчився доволі таки смачно куховарити. Точніше, Богдана навчила, але то вже дрібні моменти, – Олег постарався зробити максимально діловитий вираз обличчя. 

– Мда, учень з тебе невдячний.

– Вже який є. Але давай повернемося до основного питання.

– Тю, то попроси тітку. Вона точно не відмовить, коли справа мами стосується.

– Ага! Я теж так думав. Та Оксана сказала, що в неї дуже термінові справи і відкласти їх нереально.

– Ого!

– І що робити?

– О, а в тітки Богдани ти питав?

– І що Ліда буде з нею робити? Вони ж майже не спілкувалися раніше.

– Про тебе пліткувати.

– Не смішно.

– А я й не зовсім жартую. Сьогодні День закоханих. Попроси, аби вона витягла її прикупити якусь красиву сукню на вечір чи ще щось в цьому роді. Заодно вб’єш двох зайців одним пострілом. І сюрприз підготуєш, і мама виглядатиме відповідно до приводу.

– Ем, я підозрюю, що вона здивується такій пропозиції від Богдани. Підозріло.

– О Господи, тату, не будь занудою. Скаже, що хоче налагодити дружні стосунки, чи що тітка хотіла запропонувати сама, але не змогла через справи… Коротше, просто подзвони до неї.

– Добре, подзвоню. До речі, ти дуже гарна.

– Дякую.

– Доню, а ти впевнена, що правильно чиниш, йдучи на побачення з цим Сергієм?

– По-перше, це не побачення.

– А принарядилася ти явно не як на дружню зустріч.

– Не в домашньому ж халаті йти.

– Ти не відповіла.

– Так, впевнена.

– Ну дивись. Не гуляйте допізна, добре?

–  Звісно. Але так, як у вас з мамою сьогодні особливий день, я, мабуть, піду до тітки.

–  Дякую, сонце. Тільки передзвони, коли повернешся.

Коли Слава чкурнув з дому, як і раніше часто бувало по неділях, Максим вирішив влаштувати собі день лежання на дивані в напівсонному стані під гудіння телевізора. Та щойно чоловік вмостився й взяв пульт, як у двері подзвонили.

«Та що за?!. Вперше за кілька місяців вирішив провести вихідний так, як його проводять всі прості смертні».

Максим неохоче пішов відчиняти.

– Впустиш? – жінка вимучено всміхнулася.

– Оксана? Звідки ти знаєш, де я живу? – чоловік впустив її до квартири. – Ти ж жодного разу тут не була.

– У Слави випитала.

– Коли?

– Ще вчора ввечері.

– От партизан малолітній! Нічого не сказав.

– Бо я попросила зберегти мій дзвінок в секреті.

– І нащо це?

– Бо я ще не знала, чи наважуся прийти. Та нам таки треба поговорити.

– Оксано, поки ти не почала щось казати, хочу дещо виправити. Те, що я тобі сказав тоді… ну… коли до дверей притис. До речі, вибач за це. Словом, забудь. Я погарячкував. Тобто, ми й далі можемо бути друзями. Я більше не буду на тебе тиснути. Мені слід було ще після твого ляпаса відступитися. Я просто набудував собі дурних надій на рівному місці і не хотів визнавати, що ніяких почуттів з твого боку немає і не може бути, – Максим часто й важко дихав. Сказане далося чоловікові тяжко. Та втратити можливість спілкуватися з цією жінкою було вище його сил.

– Тобто ти хочеш, щоб все лишилося, як було раніше?

– Так.