Розділ 22

29 січня 2016 року

Скільки б Слава не намагався пояснити все Златі, вона не хотіла слухати. Що найбільше виводило з себе хлопця, так це те, що дівчина спілкувалася з ним як з другом, ніби ніякої проблеми й немає, але щойно він заводив розмову про Марину, Злата різко зупиняла хлопця, кажучи, що то його особиста справа. Вона на стільки добре грала роль просто друга, що Славі навіть іноді здавалося, що він справді не подобається їй, що вся її закоханість різко вивітрилася за один день.

Зрозумівши, що в школі він нічого від неї не доб’ється, хлопець вирішив поговорити зі Златою після уроків. Та й так теж нічого не вийшло. Виявилося, що після занять дівчина якимось дивовижним чином зникає. Де б Слава не намагався її перестріти, це ніяк не виходило зробити. Хлопець навіть почав думати, що хотів би мати такі ж здібності для успішної втечі з нудних уроків. А ще він дуже шкодував, що його тато домовився з батьками Кості, аби ті забрали Славу на кілька днів до себе, не бажаючи знову лишати його з Оксаною.

«Прокляття, ніби дорослі люди, а в сварці – як діти».

Однак, цього дня він вирішив, що за будь-якої ціни поговорить з упертюхою. Аби не проґавити, коли Злата вийде зі школи, Слава вирішив втекти з останнього уроку й почекати її біля входу до шкільного подвір’я. Простоявши там хвилин з двадцять і переступаючи з ноги на ногу від холоду, хлопець встиг краще все обдумати й модернізувати свій план. Просто постати перед нею могло виявитися кепською ідеєю, бо дівчина втече й по всьому. Краще прийти прямісінько до її дому. Як не крути, але там точно будуть Златині дідусь і бабуся, а при них відіслати його вона не зможе. Слава аж всміхнувся геніальності свого задуму і вже вирішив потихеньку йти в бік її дому, зробивши коло, аби не стовбичити ще й під ним, та потім згадав, що не врахував того, що Злата може піти до тітки. Тому Слава вирішив непомітно простежити за нею і постукати в її двері, лише якщо вона піде саме додому. Адже, розкладу Оксани він не знав, а тому йому було не відомо, в які дні і до котрої години вона вела свої заняття з малювання. А якщо змусити дівчину червоніти перед купою чужих людей, то вважай, справа пропала на віки вічні. 

Тож час, що лишився, Слава витратив на продумування того, де саме він буде ховатися, потай йдучи за Златою. Бо щось йому підказувало, що якщо дівчина його помітить, то точно знову вигадає, як непомітно зникнути знову. Він так захопився обдумуванням маршруту, що ледве встиг сховатися, перш ніж до виходу дійшла Злата.

Далі вони рухалися точно так, які щойно уявляв собі Слава. Дівчина була на стільки захоплена навколишньою зимовою красою, що навіть не запідозрила нічого.

«Така розсіяна, що я міг би спокійненько поруч йти – не помітила б…», – подумалося хлопцю. Та раптом він помітив, що Злата зупинилася біля переходу й поводиться якось дивно. Здавалося, ніби вона намагається щось видивитися, але що, не зрозуміло. З відстані всього за кілька метрів від неї Слава нічого не побачив.

«Дідько, що відбувається? Вона там привида запримітила, чи забула, куди саме треба повернути?!», – річ у тому, що там, де стояла дівчина, було два переходи. Прямо й на ліво. Їй треба було йти вперед, але те, що вона намагалася розгледіти явно було зліва.

Далі все відбулося за лічені секунди. Злата побачила, як стрімко наближалася машина і рвонула просто на дорогу. Водій не зміг вчасно зупинитися й Злата відлетіла на певну відстань та впала на бік.

– Злато!!! – Слава помчав до неї.

Хлопець і водій схилилися над дівчиною майже одночасно.

– Як же так? – забідкався чоловік.

Одна нога Злати була зігнута в коліні. Лівва рука якось неприродньо лежала над головою, а права – на животі. Раптом вони почули, як дівчина застогнала.

– Дякувати Богу, жива. Я викличу швидку. А ти, хлопче, спробуй знайти її телефон і видзвонити когось з рідних.

– Злато, ти мене чуєш? Злато!

Слава тремтячими руками обшукав її сумку, та нічого не знайшов. Тоді він максимально обережно просунув руку до кишені її куртки, де й справді був телефон. Спершу подумав набрати Ліду, але вчасно згадав, що враховуючи, де вона зараз, краще набрати Оксану.

– Привіт, Злато, – почув він голос жінки.

– Це… Слава, – хлопець відчув, що його голос так сильно тремтить, що він заледве видавлював з себе слова.

– Слава? Чого ти дзвониш з телефону Злати?

– Я… Бо… Сталася аварія… Злата… Вона…

– Господи, що з Златою?! Де вона?!

– На переході. В десяти хвилинах від її дому. Ви маєте знати.

– Ти викликав швидку?

– Чоловік, що її збив, викликав.

– Добре, біжу до вас.

Слава відкинув телефон і знову схилився до Злати. Він помітив, що під лівою рукою з’явилася калюжка крові. 

– Злато!

Певно він так голосно крикнув, що привернув увагу водія, який ходив вздовж своєї машини туди-сюди. Чоловік одразу помітив те, що так стривожило хлопця. Він спершу подумав, що треба якось перев’язати руку дівчини, та не зміг наважитися.