28 січня 2016 року
Останні півтора тижні Ліда відчувала себе людиною, яка пропустила якісь важливі події з життя близьких, про які ті вперто мовчать. Це стосувалося Злати, Оксани й Максима. Трійка поводилася дуже підозріло.
Злата перейшла в режим робота, який повторював одні й ті ж дії з дня у день: прокинутися, поїсти, піти до школи, повернутися, поїсти, зробити домашнє завдання, поїсти, лягти спати. І все це з кам’яним обличчям і мінімумом емоцій. З кімнати дівчина виходила дуже рідко. Часто навіть їжу туди ж забирала. Коли Ліда намагалася допитатися, що трапилося, донька відповідала, що через випускний рік вчителі сильно навантажують домашніми завданнями.
Максим З Оксаною були не на багато жвавішими. Та найцікавіше починалося, коли вони опинялися в одному приміщенні. Якісь таємні перезирання, дивні багатозначні вирази обличь, розсідання по різні кінці столу… Втім, від цих двох Ліді вдалося довідатися, що Злата стала так дивно поводитися через Славу. Максим точно знав, що саме трапилося між дітьми, але розповідати відмовлявся. Лише завірив, що нічого страшного і Слава зі Златою самі розберуться. Та жінці важко було повірити в це.
Втім, знайшлися люди, які здивували Ліду ще більше: Дем’ян Ігорович та Зінаїда Семенівна. Ці двоє то разом, то по черзі приходили до неї, аби допомогти на кухні чи потеревенити про Олега, Злату та пожалітися на погане здоров’я і запитати в неї «поради, як у медика». Іноді навіть цікавилися, як її день на роботі минув.
«Дожилася. Люди, які ще нещодавно ненавиділи мене спілкуються зі мною більше, аніж донька і ці два телепні, які побили глечики через якусь дурню», – думала Ліда, коли вони прямували до будинку Степана.
Вчора Олег з Максимом здзвонилися і виявилося, що можна переходити до наступного пункту плану. Сіма знайшов ідеальну кандидатуру для роботи на фермі. То був одинокий сорока трьох річний скнара без родини й дітей. Він не любив людей, але обожнював гроші. А головне, він добре знав свою справу. Подібна людина точно і на паскудний характер Степана не реагуватиме, і не покине місце, що приноситиме пристойні гроші. Втім, на випадок, якщо щось піде не так, Максим мав ще пару резервних варіантів.
Олег в свою чергу запасся такими документами, що коли їх показати потрібним людям, Степан отримає далеко не один рік ув’язнення.
Як і минулого разу, їм відчинила Богдана. Жінка з радістю впустила їх.
– Проходьте, Стьопа з Олегом зможуть прийти лише через дві-три години.
– Дано, як ви тут? – запитала Ліда.
– О, ти – друга після Олега, хто мене так зве. Все добре, тьфу-тьфу, – жінка постукала по столу.
– Степан не лютував? – поцікавився Максим.
– Ні. Лише вчора весь день сердитий був, бо взнав, що ви їдете. Разів з десять мінімум наголосив нам з Олегом, щоб ми бува нічого зайвого не сказали. Під кінець ми не витримали і, зробивши вигляд, що дуже хочемо спати, розбрелися по своїх кімнатах.
– А, тобто поводився паскудно, як зазвичай, – буркнув Максим.
– Послухайте, а ви впевнені, що все мине добре?
– Що може піти не так?
– Та що завгодно! Машина не заведеться, брат раптом прокинеться, або брат запідозрить і зробить щось лихе.
– Не панікуй, Дано. Все буде добре.
– Дуже сподіваюся. До речі, а де ж ваша машина?
– Я загнав її в одну не дуже людну місцину в п’ятнадцяти хвилинах ходи звідси. Ми з Олегом подумали, що краще, аби Степан думав, що ми приїхали на автобусі, і не маємо змоги виїхати серед ночі.
– Не думаю, що брат задумувався б, аби машину побачив.
– А я думаю, що коли б він помітив її, то таки задумався б, – заперечила Ліда. – Він одразу почне мізкувати, чого ми минулого разу на ній не приїхали. І хоч цьому можна вигадати купу раціональних пояснень, Степан, дякуючи своїй підозрілості, точно подумає, що щось не так.
– Я з такого ракурсу й не подумала. Певно ви праві.
Коли повернувся фермер з Олегом, довелося входити в роль. Залишок дня минув майже так само, як і за минулого візиту. Олег робив вигляд, що так і не зміг нічого згадати, Максим і Ліда зображали засмучення через це, а Степан корчив з себе саму доброту й привітність, завіряючи всіх, що дуже засмучується через проблему Олега. Він так розійшовся, що навіть запропонував їм частіше приїздити, аби спробувати допомогти бідоласі відновити пам’ять.
Ввечері Максим і Ліда пішли до кімнат, підготовлених для них, та принишкли в очікуванні. Олег з Богданою мали самі до них прийти, коли Степан міцно засне. Час раптом став сповільнюватися. Здавалося, повітря увійшло в якусь чудернацьку реакцію з тишею і в її результаті створилося щось дуже важке й тягуче, що душило й відбирало залишки спокою. Максим навіть подумав, що треба було лист фермерові тут писати, а не вдома. Хоч трохи веселіше було б.
Богдана знову використала снодійне, тому чекати насправді довелося менше години, а не кілька століть, як здавалося. Медсестра зайшла за Лідою, а Олег за Максимом. Вийшовши на коридор, четвірка почула доказ того, що Степан міцно спить – затяжне хропіння.