Розділ 13

10 січня 2016 року

Останній день канікул змусив Злату розриватися від суперечності в її думках і бажаннях. З одного боку, вона сумувала через закінчення канікул, бо хотілося побільше часу провести з мамою і тіткою, яка на тиждень перебралася до них. Ліда з донькою вмовляли жінку переїхати до них на зовсім.

– Чому тобі самій жити, коли є сім’я? – сказала якось Ліда під час чергової спроби вмовити сестру.

– Лідо, мила, я буду часто до вас приходити, але переїхати не можу.

– Але чому?

– Бо в кожної родини має бути особистий простір.

– Але ти теж наша родина, – підключилася Злата.

– Це інше.

– Я не розумію тебе, тітонько.

– Послухай, Оксано, Олега вже кілька років немає, а заміж знову я не збираюся, – Ліда зрозуміла, кого саме мала на увазі сестра під сім’єю. – Ми ніколи не будемо типовою родиною, де є мама, тато і діточки.

– Повірте, ви обоє станете любити мене значно менше, коли кожного дня натикатиметеся на мене у своєму домі. Як не крути, Лідо, а вже давно минули ті часи, коли ми були юними сестрами під покровительством наших батьків. Злато, і ти на мене не сердься. З часом, коли в тебе з’явиться власна сім’я, ти це також зрозумієш.

З іншого боку Злата вже замучилася чекати того дня, коли знову побачить Славу. Нехай навіть він як завжди не звертатиме на неї уваги. За час канікул дівчина встигла кілька разів передивитися всі його фото в соціальних мережах. Навіть перебуваючи в товаристві мами та тітки, вона знову й знову поверталася до нього у своїх фантазіях. Через це Златі не раз доводилося пояснювати обом, в яких хмарах витає. Було доволі складно щоразу вигадувати нову побрехеньку на цей рахунок – чомусь їй категорично не хотілося говорити про Славу. Сергій був єдиним, хто хоч на певний час відволікав її від думок про цього хлопця. Тож, щойно вона прокинулася, одразу написала йому:

«Лисе, спиш?».

«Не сплю, – відповідь надійшла через сім хвилин. – Я бачу, тобі моя кликуха сподобалася. Відколи розповів про неї, постійно звеш мене так».

«Кликуха як кликуха».

«Це значить, що все навпаки і ти просто кепкуєш?».

«Ні. Не допитуйся, бо все одно нічого не скажу».

«А я таки спробую».

«Ти будеш сміятися».

«Не буду».

«Будеш».

«Не буду».

«Будеш».

«Якщо навіть буду, ти цього не почуєш».

«Ага, ти нашлеш купу смайликів».

«Пропоную договір: я не шлю смайликів, якщо навіть буду сміятися, а ти розповідаєш, що не так з моєю кликухою».

«І чого я маю тобі повірити?» – дівчина навіть не помічала, що широко посміхається.

«Ну, бо я чесний від природи».

«Хлопець з прізвиськом «Лис» – чесний. Щось підозріло».

«Злато, ну будь ласка, розкажи».

«Я з дитинства люблю шпигунські фільми. А в них всі таємні агенти мали свої прізвиська, аби не називати справжні імена. Мені чомусь завжди подобалася ця фішка. Тому, звертаючись до тебе, як до Лиса, відчуваю себе так, ніби я в одному з таких фільмів. А ще це просто прикольно».

«Я теж люблю шпигунські фільми. Але від дівчини не очікував».

«От така я незвичайна дівчина».

«Хм. Треба й тобі щось вигадати».

«Що наприклад?».

«Тебе звати Златою, що означає «золота», тому, думаю, тобі дуже навіть підійде «Золотце»».

«Нізащо. Не смій називати мене так!».

«Золотце».

«Ох, дарма я тобі розповіла. Не зви мене так».

«Звикай, Золотце».

«Ні!».

«Обирай: або Золотце, або Руда Бестія».

«Просто «Злата» вже не можна?»

«Ні».

«Тоді краще вже перше».

Злата раптом почула спершу наполегливий дзвінок у двері, а потім і стукіт. Дівчині не терпілося дізнатися, хто це міг так відверто ломитися в будинок. Вона швиденько вискочила з ліжка й привела себе до ладу. В неї закралася надія, що повернувся тато. Злата стисла у своїй долоні серцевидний кулон, що незмінно висів на її шиї.

Оксана з Лідою прокинулися рано. Жінки вирішили влаштувати прощальний обід. Точніше, наготувати всіляких ласощів і посидіти втрьох, переглядаючи якісь сімейні комедії. Для Злати це мало бути маленьким сюрпризом.