Розділ 9

26 грудня 2015 року

Злату розбудив дзвінок на мобільний телефон тітки близько восьмої години ранку. Чомусь Оксана довго не брала слухавку, хоча дівчина могла поклястися, що чула, як та вставала з ліжка, аби глянути, хто так рано телефонує їй. Та вже за мить Злата почула характерний звук – двері сусідньої кімнати зачинилися.  

«Певно, не хотіла розбудити мене розмовою», – подумала дівчина, коли почула приглушений голос тітки, а за мить вже знову заснула.

Через чотири години Злата знову прокинулася. Вона вловила аромат чогось печеного з кухні.

«Тітонька як завжди балує пирогами, – подумала дівчина. – Навіть бабуся не так часто їх готує, коли я гостюю в неї».

Злата потягнулася і неохоче вилізла з ліжка. Застеливши його, поплелася в ванну кімнату. Приводячи себе до ладу, вона повернулася думками до вчорашнього шкільного свята і звісно до Слави. Дівчина прокручувала в себе в голові все, що було вчора, але навіть при детальному аналізі не відшукала навіть секундочки, коли хлопець хоча б мельком поглянув в її бік, що не аби як пригнічувало. Остаточно зіпсував настрій спогад, як Слава танцював в компанії купи дівчат і промовисто посміхався кожній.

«Ні, мама таки помиляється. Я його не цікавлю, – дівчина присіла на край ліжка. – О, а що там Сергій?»

Злата потяглася до свого телефона. І не дарма – на неї чекало повідомлення, надіслане ще вчора ввечері:

«Ти сьогодні була надзвичайно красива».

Дівчина спершу аж остовпіла. І як це розуміти?! Вони навчалися в різних школах, які знаходилися по різні кінці міста. Він ніяк не міг її бачити. Та вже трохи згодом вона згадала, що виклала вчора кілька фото з підписом «Новий рік у школі». І справді – Сергій оцінив їх всі.

«Дякую».

«О, привіт. Я думав, тебе здивує моє повідомлення».

«Спершу так і було. Але потім я згадала про фотки, що виклала вчора, і все стало зрозуміло».

«А ти швидко метикуєш».

«Звідки ти знаєш? Може, я ще з вечора думаю. Чи хоча б з ранку».

«Я бачив, що ти щойно з’явилася в мережі».

«Ти стежиш за мною?».

«Не те, щоб стежу. Мені просто було нудно. Чекав, коли ти зайдеш в мережу, аби поспілкуватися».

«В тебе ж майже сотня друзів тут. Невже не можна було написати комусь із них?» – насправді дівчині стало приємно, що він чекав саме на неї. Особливо, на фоні Слави, який і не дивиться в її бік.

«Ніби ти не знаєш, що взаємна підписка ще не признак дружби».

«Ну… Має ж бути хоч хтось».

«Ти цікавіший співрозмовник».

«Такого мені ще точно ніхто не говорив».

«Дивно, – До речі, на передостанньому фото ти ніби якась… сумненька. Щось трапилося?».

«Ні».

«Враховуючи, що відписала ти «величезним» повідомленням лише через п’ять хвилин, осмілюсь висунути версію, що ти брешеш».

«Ого, як закрутив. Та ні, просто відволіклася».

«Але я все одно не вірю».

«Який недовірливий», – Злата всміхнулася. Спілкуватися з цим хлопцем їй подобалося все більше. Їй чомусь здавалося, ніби вони давні друзі.

«Є таке. То ти розкажеш, що в тебе сталося?».

«Я ж сказала, що все добре. Справді».

«Тоді ок. Вибачай, мама їсти кличе. Спишемося пізніше?».

«Можна».

«А, до речі, хтось доволі довго спить».

«В мене почалися законні канікули. Можу собі дозволити. Ніби ти о сьомій ранку прокинувся!».

«Що саме цікаве, так це те, що я не знав, чи ти справді спала. Вирішив пожартувати, а ти взяла й здала себе».

«Ой, іди вже їж».

«Йду».

«Смачного».

«Дякую».

Злата ще раз переглянула всі вчорашні викладені нею фото. На передостанньому фото вона й справді була дещо засмучена. Дівчині складно було повірити, що Сергій це помітив.

«Певно саме знову десь Слава пройшов, не звернувши на мене уваги», – прийшло їй на думку пояснення того, чому вона була «сумненька».

Після сніданку тітка з племінницею розмістилися у вітальні.

– Не повіриш, хто мені подзвонив сьогодні вранці, – Оксана й справді виглядала  дуже розгубленою.