Розділ 1

14 грудня 2015 року

То був звичайний понеділок. Такий собі, нічим непримітний день, який багато людей звикло ненавидіти. Чомусь більшість навіть не намагається очікувати від понеділка чогось особливого. А дарма! Іноді навіть у цей день трапляються події, що можуть перевернути все з ніг на голову, змінити життя раз і назавжди…

Не мала особливих надій на рахунок цього дня й Злата…

Шістнадцятирічну дівчину розбудив настирний сигнал будильника. Зібравши всю свою силу волі, вона підвелася з ліжка і поплелася в сторону ванної кімнати.

За півгодини Злата була вже одягнена. На ній були чорні штани, блузка кремового відтінку та блакитний кардиган. Залишалося тільки зробити зачіску й макіяж. Дівчина підійшла до дзеркала, з якого на неї дивилася струнка рудоволоса красуня. Її серцевидне обличчя всівали ледь помітні веснянки, що геть не псували зовнішній вигляд.

Вона була володаркою великих виразних очей насиченого зеленого кольору, в розрізі котрих вгадувалося щось азіатське. Кінчик невеликого носика був ледь помітно піднятий вгору, а тонкі губи мали яскраво-червоний колір.

Злата вирішила лишити своє хвилясте волосся, котре діставало їй майже до талії, розпущеним. А природну чарівливість своїх очей вона підкреслила тонкими стрілками. Завершаючим штрихом її образу став невеличкий серцевидний кулон на короткому ланцюжку. Його їй подарував тато, коли вона мала всього шість років. То було рівно десять років тому…

14 грудня 2005 року

– Я ненавиджу тебе! Ти знищив моє життя! Ти знищив мене! – відчайдушний жіночий крик зірвався на ридання.

– Не варто, Лідіє. Твоя істерика нічого не змінить. Ми розлучимось і крапка.

– Але ж… Але… Олег. Невже ти?.. Мені здавалося, що…

– Що тобі здавалося?! Що за останні шість років я зміг тебе полюбити? – голос чоловіка звучав холодно й жорстоко. – Не варто влаштовувати цих комедій. Ти чудово розумієш, що в моєму серці завжди була лише одна жінка, і звати її…

– Ні! Не смій називати її ім’я! – закричала Лідія, не давши йому договорити.

– Що ж, покінчимо з цим. Сьогодні ввечері мене вже не буде в цьому домі.

– Невже ти покинеш Злату?

– Для нашої доньки буде навіть краще, якщо ми розійдемось. Чи ти вважаєш, що постійні скандали добре впливають на шестирічну дівчинку?

– Олег… – почала було жінка, але не змогла договорити, так як в кімнату увірвалася Злата. Обличчя дитини було заплаканим. Вона чула абсолютно всю сварку своїх батьків. Звісно, це було далеко не вперше. Останнім часом Олег із Лідією сварилися дуже часто, а все, що лишалося їхній маленькій донечці, – це тихенько плакати, згорнувшись клубочком під ковдрою. Злата не могла зрозуміти чому так сталося, що її батьки зненавиділи одне одного. Чи так було завжди, а вона просто не помічала цього?...

– Тато й-йде? Ві-ін більше не-е люби-и-ить нас? – дівчинка ледь могла говорити, заїкаючись від ридань.

– Ні, ну що ти! Звісно я люблю тебе,  - Олег підійшов до Злати і спробував її обійняти, але та одразу відскочила, ледь не впавши.

– А маму?! Маму ти любиш? – дівчинка вже не плакала, але її голос дрижав.

– Доню, послухай…

– Ні! Я не хочу тебе слухати. Я не вірю, що ти мене любиш… Ти не можеш мене любити, якщо не любиш мою маму. Ти брешеш!

Майже колишні чоловік і дружина переглянулися. Ніхто з них не очікував подібних слів від шестирічної дівчинки. Першим оговтався Олег. Підійшовши до Злати, він присів біля неї й мовив:

– Злато, мила, іноді так стається, що дорослі люди дуже сваряться. В такому випадку їм не лишається нічого іншого, як спробувати пожити окремо одне від одного. Але це зовсім не означає, що вони перестали любити, просто їм потрібен час для примирення, - Лідія холодно зиркнула на нього. Їй зовсім не подобалося те, що він брехав доньці, та все ж жінка вирішила промовчати.

– Так сталося і в нас з мамою. Але незалежно від того, скільки часу нам знадобиться, ти завжди лишатимешся моєю любою донечкою.

– Але ж ти йдеш… Лишаєш мене, – в очах дівчинки був відчай.

– Я ніколи не покину тебе. Ми будемо часто-часто бачитись. Але коли мене не буде поруч, – чоловік почав порпатися у кишені своїх штанів, звідки через кілька секунд дістав кулон, що являв собою невелике прозоре серце на короткому ланцюжку, – цей кулон буде нагадувати тобі про те, як сильно я люблю тебе.

Олег обережно одягнув кулон на шию доньки. Дівчинка з силою стиснула у своєму кулачку те невеличке сердечко, підвела на тата очі, повні сліз, а потім кинулася до нього на шию, голосно ридаючи.

Лідія тихенько вийшла з кімнати. Нічого не тямлячи, вона ледь дійшла до кухні, де впала на стілець і розридалася. Вона одразу здогадалася, що той кулон був призначений для коханки, а інтуїція підказувала, що відтепер він на довгі роки стане постійним болючим  нагадуванням того, що Олег ніколи її не кохав.