Місто людей

   Через півгодини вони вже підлітали до поселення людей. З трьох тисяч будинків світилося тільки в чотирьох оселях ледь тьмяним світлом. Місячне сяйво замінювало вуличні ліхтарі. Ден потроху почав орієнтуватися в місті. А ось і головна площа. Орел спокійно приземлився, поставивши Мера на ноги, який ще не прокинувся.

   Мешканці міста не спали. Вони металися по вулицям, шукаючи їжу. Побачивши орла з "вантажем", люди бігли до них, прийнявши непроханих гостей за ласий шмат їжі. Але впізнавши Мера, почали падати на коліна і молитися. Ден пхнув під бік Мера, той почав бурчати уві сні. Потім відкрив очі, позіхнув, потягнувся і втупився в своїх прислужників.

- А де це я? - перше, що почулося з його вуст.

- У твоєму місті, - відповів Ден, - Я тебе врятував.

Мер обернувся до нього і придивився.

- О, це ти малюк?

- Так, напевно.

   Несподівано Мер почав стягувати зі свого обличчя шкіряну маску, яка розтяглася і зморщилась, а з-під неї з'явилася фізіономія Оберігача.

Ден відскочив назад,

- Як? Ти що тут робиш? - він не міг повірити своїм очам.

- Правлю, а що мені тут робити? - з насмішкою відповів Оберігач і продовжив, - Цей світ вважається вашим майбутнім.

- Не може бути! - по спині орла пробігли мурашки.

- Чому ти цьому дивуєшся? Пам'ятаєш, я тобі вдома казав: «У цьому світі нічому не дивуйся». Так що ось тобі Камінь життя.

   Оберігач з майбутнього дістав різнокольоровий камінь у формі ромба і поклав у руки Дена.

- Що ж, тобі пора, - промовив він, притуливши до голови орла свою руку.

   Ден почав засинати і повністю занурився в сон.