У пошуках істини

   Потяг вже наближався і, як завжди, в годину пік було дуже багато пасажирів, які штовхалися біля краю перону.

   Потяг зупинився, з вагону вибігло трохи хлопців і дівчат, і уся товчія почала завалюватися в нього. Було чутно крики сердитих дідусів на підлітків, а жінки кричали на натовп, щоб вони пропустили спочатку дітей. Але Дену на все це було наплювати. Він вже спокійно стояв в середині вагона.

   Поїзд рушив. Хлопець стояв і дивився у вікно, крізь яке перон станції швидко йшов вдалечінь. Одна його рука була в кишені з грошима, а інша вже порсалась по кишенях пасажирів.

Але в одну мить він почув чийсь голос у своїй голові.

- У тебе, Денис, великий потенціал і здібності, не витрачай їх даремно, будь-ласка.

   Ден витягнув руку з кишені пасажира, обернувся і побачив людину одягнену в червоний піджак з палаючим, в прямому значені цього слова, червоним капелюхом пір’ям різних кольорів. Незнайомець сидів у кріслі навпроти і пильно дивився на нього.

- Красти гроші погано. Вийдемо на наступній зупинці, добре?

- Так, напевно, - подумки відповів Ден, повернувся до дівчини, що стояла біля нього і запитав.

- Ви бачите того чоловіка в червоному костюмі? - і вказав на те місце, де сиділа загадкова людина.

- Там сидить бабуся, а не якийсь чоловік в червоному костюмі, якщо тобі не видно, пацан, - грубо відповіла дівчина.

- Але ..., - хлопець хотів щось сказати, проте в одну мить замовк і проїхав мовчки до наступної зупинки.

   Поїзд зупинився. Двері відчинилися, і Ден прослизнув до виходу. Почав очима шукати незнайомця з вагону.

- Давай, вийдемо на вулицю, адже на пероні метушня, - знову почувся голос в голові.

   Ден швидко піднявся по ескалатору і вибіг на вулицю, де вже схилившись до стіни, чекав загадковий чоловік.

- Підійди, - подумки промовив він.

   Хлопець помалу підійшов і з цікавістю глянув в обличчя незнайомцю. А там було що розглядати. Замість білків в очах була чорна порожнеча, а посередині червона зіниця. Розфарбований в сині смуги ніс, а рот в два рази більший за звичайний людський.

Але Дениса він не злякав, навіть трохи зацікавив.

- Все, можемо говорити, як прості смертні. Так, монстр? - сказав незнайомець і засміявся.

- Я не монстр, - сердито відповів Ден, - Хто ти, і як тебе звуть?

- Я звуся Оберігач, я рятую таких як ти, - спокійно вимовив він.

    Дена збентежила відповідь Оберігача, але все ж таки кілька слів він зміг вичавити з себе: - Звідкіля ти такий?

- Я, хлопчик мій, з Сонця. Раз в тисячу років народжується такий як я. А такі як ти народжуються раз на сто років.

- З якого це дива, я такий як всі і зовні не відрізняюсь від моїх ровесників, - впевнено вимовив Ден.

- Нічим? Гаразд, - Оберігач зняв капелюх, витягнув з нього батіг та швидко і майстерно обплів ним ноги хлопця, потягнув на себе і... підкинув його в гору. Єдине, що хлопець зрозумів, що він опинився вище дахів будинків. Тишу прорізав крик Дениса, він завис в повітрі і почав падати.

   У цей момент його тіло почало темніти і зменшуватися в рази, руки перетворюватися в крила, а ноги в лапи з кігтями. Вже через мить над Оберігачем ширяв великий чорний орел з розмахом крил метрів зо два.

   Кілька секунд Оберігач заворожено дивився на політ птаха, потім підніс праву руку до рота і свиснув, а ліву витягнув перед собою і орел сів прямо на неї.

- Що ж, перетворюйся знову в людину, - тихенько мовив Оберігач.

І вмить орел знову став хлопцем, який кумедно вистрибував по землі.

- Ви що, з глузду з'їхали? Мене хтось міг помітити, - Денис глянув на перехожих, але ніхто навіть не дивився в їхній бік, - як, вони що, нас не бачать? - запитав він.

- В точку, я накрив нас полем "заміни", і люди бачать замість нас двох бабусь, які говорять про своїх котів.

- Магія?

- Ні, звичайна справа, а магія - це те, що людство не може так робити.

- Якийсь каламбур, - посміхнувся Ден.

- Може бути. Ми відійшли від теми. Все не просто так, за цим твоїм прекрасним перетворенням є дещо недобре.

- В якому сенсі? - стурбовано запитав хлопець.

- Як тобі швидко пояснити. Кожну секунду тебе поглинає темрява. Чим далі - тим гірше, та, якщо вона захопить твоє тіло повністю, ти помреш.

У Дена пішов мороз по шкірі.

- І що ж мені робити?

- Я створений для того, щоб допомагати таким як ти. Тобі потрібно потрапити в світ Покинутих Навік і стати по духу справжнім орлом: гордим і справедливим. Якщо ти зможеш і своїми діями доведеш це, то отримаєш магічний Камінь життя. Завдяки йому я очищу тебе від зла. Тож ти готовий туди телепортуватися?

- Готовий, - відразу відповів хлопець.

- Так швидко, навіть не розпитуючи мене, як і що? Дивно, вперше зустрічаю такого відчайдуху, - засміявся Оберігач, - Гаразд. Тоді мерщій відкрий рота і не ворушися.