2

Після від'їзду журналіста вона повернулася у вітальню і вимкнула світло. Сінді Перрон не любила, коли в будинку де-небудь було увімкнене світло. Найчастіше вдень вона ніколи не вмикала його навіть за вкрай похмурої погоди, а вечорами або ж уночі користувалася свічником або запалювала свічки, для того щоб отримати мінімальну кількість світла. Іноді це було доволі небезпечно, особливо в її віці, проте вона була впевнена, що перебуває під надійним крилом, яке захистить її від будь-яких небезпек, бо так було завжди. Вона любила морок, бо тільки в ньому вона могла побачити його.

Того дня, коли з'явився хлопець на стелі, а потім вони вирушили на недільну службу до церкви, на одному з перехресть їхню машину мало не збила вантажівка, водій якої заздалегідь увімкнув на перехресті сигнал повороту, хоча не здійснив поворот та поїхав прямо перетаниючи траекторію, по якій мали б їхати. Якби не та затримка з появою дивного хлопця на стелі, вони б перетнули перехрестя на кілька секунд раніше і вірогідніше, були б вже мертві.

Сінді не згадала цього під час розмови з журналістом, проте того дня, коли моторошні дзвінки з номеру доньки змусили її скасувати візит на заправну станцію, на півдорозі до Делшера, у дзеркалі заднього виду, в тому місці горизонту, де розташовувався Родвілль, вона помітила величезний стовп диму.

Коли вона прибула додому і виявила, що її хвилювання були марними, Сінді вирішила, що сила, яка панує в містечку, знову обрала її, щоб покепкувати. Однак трохи пізніше, вже ввечері, і Ванесса, і Сінді дізналися з сюжету новин, що сьогодні на одній із автозаправних станцій Родвілля сталася пожежа, після якої троє людей отримали опіки, а сам заклад згорів дотла.

Дізнавшись про цю новину, серце Сінді буквально стиснулося від всепоглинаючого жаху. Вона швидко віднайшла зв’язок між тим, що сталося, й таємничими дзвінками, завдяки яким вона, найімовірніше, уникла трагічної участі в тій пожежі. Після цього випадку вона остаточно почала вірити в те, що ця сила діє тільки на благо, однак Сінді не була впевнена, чи допомагає вона так само іншим жителям Делшера.

У це було важко повірити, такі збіги були на межі фантастики, тому вона ні з ким не ділилася ними, крім найближчих людей. Згодом вона дійшла висновку, що ця сила, яка мала загадкове походження, мала по відношенню до неї тільки добрі наміри. І невдовзі сталося те, що, здавалося б, було неможливо, проте вона була рада і щаслива цьому.

Сінді вирішила не порушувати цієї теми під час розмови з журналістом, оскільки та й досі була однією з її найболючіших ран у серці. Вона не розповіла Раяну Діззу про те, що її чоловік, від якого вона мала дві доньки, загинув в автокатастрофі, коли їй було тридцять п'ять. І відтоді їй здавалося, що вона більше не зможе ніколи покохати знову, проте невдовзі після зустрічі з "ним", її світогляд кардинально змінився, а всередині з'явився новий вогник почуттів, тепла і любові. Вона і досі не знає, хто він такий і звідки він узявся, яка його природа і походження, проте Сінді було відомо, що він жив у Делшері задовго до його заснування, існував тут завжди і буде вічно тут жити. Нині в місті залишились тільки вони вдвох, і вона, немов зразкова дружина, вкотре ввечері чекала на нього.

Вона завжди була готова, Сінді чекала цей момент і готувалася до нього майже половину свого життя, вона не сумнівалася в тому, що цей момент колись настане. Для когось цей день вселяв страх і жах, для когось — позбавлення від мук, для когось —свободу і звільнення від тлінних пут, а для когось, як і для неї, перехід на новий етап і початок нового життя, кращого життя. Вона давно знала, що колись настане день, коли він прийде і забере її. Сінді була готова до цього, і всередині її не було ні краплі смутку або жалю. Нехай вона і покидала своїх доньок, покидала онуків і свою сім'ю, рано чи пізно це повинно було статися, і, на її щастя, вона залишить їх, возз’єднавшись з тією людиною, яка була їй найріднішою з усіх. Вона не сприймала свій відхід як смерть, для неї це буде просто радикальна зміна способу існування.

Вона завжди підтримувала ледь не ідеальну чистоту вдома, а в її скриньці, яка знаходилась в нижньому ящику приліжкової тумбочки зберігалися всі ювелірні коштовності. За шафою в спальні було прикріплено схованку з накопиченими заощадженнями грошей, про яку добре знали її доньки. Вона не боялася цього і прямо вказувала їм, щоб вони вільно розпоряджалися цими грошима у випадку її смерті, а також вільно могли продавати ювелірні прикраси, якщо їм знадобиться додаткові кошти.

Приблизно рік тому вона відвідала офіс нотаріуса і привела до ладу всі документи про спадщину. Сінді заздалегідь владнала всі справи дня і була бездоганно підготовлена до свого відходу. Ба більше, вона могла вибрати час, коли їй належало назавжди покинути цей тлінний світ. Одного разу він повідомив, що буде готовий забрати її в будь-який час, який вона вважатиме за потрібне.

І нарешті Сінді Перрон прийняла рішення. Цей день був ідеальним для того, щоб стати останнім у її земному житті. Вона не зникне і не помре, її душа завжди житиме, але з цього дня вона перейде на новий етап, набуде іншої форми існування, вічної, безпроблемної і безболісної. Усі земні труднощі більше не будуть створювати для неї клопотів, вона возз'єднається з ним назавжди у вічному танці кохання, а їхні серця об'єднаються в одне, палаюче пристрастю, почуттями і вогнем бажання. Водночас із цим вони обидва знайдуть блаженний спокій, адже упокоєння їхні душі могли досягти тільки перебуваючи разом. Відсьогодні вони кануть у вічність, злившись в одне ціле, відійдуть в інший світ, щоб продовжити існувати поруч одне з одним. У Сінді не було жодної краплі страху, вона повністю довіряла йому і покладалася на нього, без крихти сумніву або вагань.