1

Усі жителі Деллшера тепер лежали тут — на кладовищі. Вираз "усі" був не зовсім точним визначенням, хоча саме таке враження могло у вас скластися, якщо б вам довелося споглядати масштаби запустіння цієї місцевості, а потім побачити розміри цвинтаря, що прилягав до неї. У цей похмурий жовтневий день Раян Дізз став, скоріш за все, першим приїжджим у цьому селі за останні кілька місяців.

Раян вирішив зупинити свій ауді седан біля невеликої старої пресвітеріанської церкви, з метою оглянути детальніше будівлю і сам цвинтар.

Для того щоб потрапити в таку глушину, як Делшер, йому спочатку довелося звернути з тридцять п'ятої автомагістралі, що з'єднувала Міннеаполіс і Канзас-Сіті, потім покотити сорок першим шосе, невдовзі за тридцять миль залишити асфальтовану дорогу і продовжити свій шлях однією з другорядних доріг, що була зроблена з бетонних плит, укладених за прямою траєкторією через безмежні поля Айови і фермерські угіддя провідного сільськогосподарського штату. Ще кілька разів йому довелося повернути на двох або трьох перехрестях, змінивши один напрямок на інший, а коли його автомобіль минув вказівник Клірлоу, його телефон остаточно перестав ловити зв'язок.

Йому довелося забратися в саму глибинку Айови, де посеред кукурудзяних і соєвих полів розташувалося це маленьке непримітне село. Раян вирішив вирушити в нього за власним бажанням, до якого схвально віднеслося керівництво інтернет-журналу "Daily Spectrum", офіс якого розташовувався в одному з офісних центрів Міннеаполіса. Дорога в триста п'ятдесят миль мала зайняти в нього майже шість годин, тому журналістові розділу "Цікаве" Раяну Діззу довелося вирушити в дорогу ще до світанку, коли на годиннику була п'ята ранку, щоб об одинадцятій бути на місці. Раян прибув до Делшера рівно в очікуваний час, проте в нього ще була година в запасі до запланованої зустрічі, у зв'язку з чим він вирішив зупинитися і оглянути околиці детальніше, зробивши разом з цим кілька фото.

Візуалізація була однією з фундаментальних аксіом у журналістиці, це Раян засвоїв ще під час навчання в університеті, однак про це також не стомлювався повторювати і містер Коррі О'Доннел:

— Стратегія журналістської діяльності спрямована на задоволення потреб читачів — отримувати інформацію в зручній і зрозумілій формі. — виголошував він, тицяючи вказівним пальцем у стіл на чергових зборах відділу. — Ваше завдання — дати їм це.

У зв'язку з чим Раян вийшов зі свого ауді, прихопивши з собою дорожній рюкзак, в якому він зберігав усю свою екіпіровку включно з фотоапаратом. Він вирішив зробити кілька знімків для статті прямо зараз, ще до зустрічі, оскільки точно не був упевнений у тому, чи буде він залишати поселення засвітло. Хоч Раян і був скептиком, а надто не вірив у всіляку надприродну маячню, йому все ж не хотілося залишатися тут після настання темряви. Не хотів він довго затримуватись тут не через страх, як він стверджував сам собі, а через просте бажання якомога швидше дістатися додому.

Згадавши про те, що йому ще належить їхати шість годин у зворотному напрямку, Раян Дізз вирішив не зволікати і поквапитися. Витрачати кошти на готель йому не хотілося, він намагався завжди заощаджувати, щоб залишати гроші виділені компанією на відрядження при собі, на щастя, містер Коррі не був настільки скрупульозним і прискіпливим, коли справа доходила до рахунків.

Раян вийшов з машини з рюкзаком на плечі, а потім рушив до церкви, яка оформленням трохи походила на готичний стиль. Його рюкзак являв собою незмінний атрибут у його відрядженнях і виїзних репортажах. Багатофункціональний пристрій під назвою смартфон умістив можливості новинної команди 1970-х років розміром з фургон до кишені одного репортера, проте Раян все ще використовував професійний фотоапарат, оскільки якість знімків зі смартфона не відповідала вимогам, які висувалися для оформлення візуальних матеріалів сайту. А ось як диктофон для записів бесід та інтерв'ю смартфон цілком годився.

Крім професійної камери і телефону, в його рюкзаку був блокнот для нотаток та інша дрібна канцелярія. Не забував із собою Раян і папку, в яку складав фотографії, листи, малюнки та інші цінні матеріали, якими йому випадав шанс заволодіти під час робочого процесу. Також він ніколи не вирушав у дорогу без свого ноутбука, USB-накопичувача і навушників — ці три прилади рятували його у випадках, коли в дорозі з’являлась екстрена необхідність підготувати якийсь матеріал, вдалині від офісного приміщення та всіх його благ. Для всієї електроніки, яка у нього була з собою, він завжди не забував брати зарядні пристрої та додаткові акумулятори. Крім цього, в його рюкзаку нерідко можна було зустріти аптечку, перцевий балкончик і ліхтарик, ці речі також були необхідними на випадок виникнення екстраординарних ситуацій, які в житті журналіста траплялися доволі часто.

Цим набором Раян Дізз успішно користувався вже вісім років поспіль і випробував його у безлічі ситуацій. Тому з цією ж екіпіровкою за плечами він і рушив до покинутої пресвітеріанської церкви на околиці Делшера.

В першу чергу, Раян зробив кілька знімків споруди крупним планом.

Будова була вкрай занедбаною. Колись світлий дощатий фасад потемнів і посірів від часу, віконні рами були порожні, широкі подвійні двері були забиті дошками, а з ручок дверей звисав величезний поржавілий замок. У деяких місцях покрівля була продірявлена, через що крізь неї можна було побачити скелет із горищних балок. Уся доріжка до церкви і прилеглий газон були засипані листям, що опало з дубів, які стояли поруч.

"Сумно, але вражаюче", — подумав Раян.