7

   На сходах сиділа дівчина, одягнена в чоловічу сорочку, найімовірніше, на голе тіло. Голова її була на колінах і вона, очевидно, дрімала.

- Оце ще хто? - прошепотіла я, загальмувавши біля порога і не наважуючись пройти далі.

  Олександр піднявся до неї, подолавши кілька сходинок, дівчина все ще дрімала і не реагувала на нас. Він за волосся відтягнув її голову від колін. На сонному обличчі я побачила незначні сліди подряпин і синяк на шиї.

-Ти повинна була залишити ключі й до вечора зникнути звідси! - отруйно прошипів він, нахилившись над нею.

  Ступор скував мене від п'ят до самої маківки. Я зовсім не розуміла, хто ця дівчина, що вона робить у його домі, куди він мене привів, і ким вона доводиться йому. Занадто молода, інфантильна і здається, я її десь бачила. Його колишня? Сестра? Донька? Чому таке ставлення до неї? І чому вона виглядає, м'яко кажучи, дуже змученою і вистражданою?

    Схопивши за плечі, він підняв її зі сходів, і я мала рацію. На вигляд їй було менше, ніж мені років. Або вона була настільки виснажена, що виглядала молодшою за свій вік. Чорт забирай, що з нею?

-Олександре, хто це? - не витримала я. Цікавість переповнювала мене, а жіноча солідарність рвалася назовні з метою надати хоча б якусь допомогу дівчині.

-Аліна, зовсім збожеволіла. Ми розлучилися з нею. - звернувся він до мене, а потім відразу до дівчини. - Ти що робиш у моєму домі?

   Дівчина повними відчаю очима подивилася на мене і з благанням на Олександра.

-Я не можу так просто піти від тебе. Я вагітна... - тихо промовила вона і невпевнено додала. - Здається, я вагітна від тебе...

-Що ти несеш? Ти тест робила? Зранку ж ще все було нормально, і ти ні слова мені не сказала про це! - вибухнув він, відштовхнувши її до поруччя.

   Питання ким доводиться йому це юне створіння відпали миттю. На їхнє місце постало величезне питання, яке заповнило всю мене зсередини. Якого біса він привів мене у свій будинок, бувши у стосунках? Вони зранку посварилися, а він вирішив їй помститися?

-Здається, я зайва тут. Вам треба поговорити. - спокійно сказала я і попрямувала до виходу.

-Почекай! - скомандував твердим тоном Олександр.

-Чого чекати та так усе ясно! - фиркнула я.

-Аліно, вдягнися, я викличу таксі та покинь мій дім. Ти тут більше не живеш. І якого біса ти взагалі одягла мою сорочку свіжу? - продовжував злитися він і делікатно виштовхував дівчину зі сходів.

   -Ти чому так із нею? Аліно, тобі допомога потрібна? Ти вся в саднах! - не витримала я.

- Їй не потрібна допомога. Вона дуже здібна дівчина, знаходить неприємності на свою голову, а потім звинувачує інших у своїх бідах.

  Перелякана дівчина стояла й мовчала, ніби кляп застряг у роті.

-Ти не будеш із ним! Знаєш скільки в нього таких, як ти? Напевно, через місяць так само поміняє тебе на іншу! Навіщо він тобі? Залиш нас! Іди звідси! - істерично заволала дівчина, нарешті подавши голос.

     Недовго думаючи, Олександр відшукав її речі, жбурнув їх у неї й люто видав:

  -Тупиця! Я зміню замки, а ти звернися до психіатра! Курка тупоголова! Пішла геть!

-Це дуже грубо, Саша... - звернулася я до нього, пожалівши дівчину.

-Зараз вона піде, і я все тобі поясню... - стиснувши кулаки, відповів Олександр, чекаючи відповіді оператора таксі.

   Замість того, що мене повинно було все, як мінімум, насторожити, я терпляче почала очікувати, коли дівчина піде, і пояснень Олександра з цього приводу. Усе-таки, він занадто гарний, щоб ось так от просто відмовитися від нього, не з'ясувавши подробиць.

   Окинувши мене сумним поглядом, навіть без частки ненависті, а скоріше з частиною співчуття, дівчина мовчки пройшла повз мене, опустивши голову.

 Я ж, вирівняла спину і з гордістю подивилася на неї. Адже якщо Олександр розірвав із нею стосунки й обрав мене, то й справді! Якого біса вона продовжує відвідувати без дозволу його будинок і влаштовувати подібні сцени?

    Ще кілька хвилин ми вичекали, поки вона сяде в таксі та поїде. Я з викликом на обличчі стояла і чекала пояснень.

-Аліна... Моя колишня... - почав він.

-Я так і зрозуміла... - перебила я, свердлячи його перенісся очима. Подивитися йому в очі я не наважувалася. Таким чином я зображувала спокій і байдужість. Було очевидним, що істерику з мого боку він не потерпить.

-Вона не може змиритися з тим, що я кинув її...

-Чому ви розлучилися?

-Це - не моя людина. І останнім часом вона все частіше й частіше своєю поведінкою підтверджувала це. Я не витримав, і ми вранці почали спокійно говорити про це. Я думав, що до неї дійшло, але вона вирішила піти далі й зіпсувати все остаточно. - цілком переконливо почав він. -Каву будеш?

-Ні. Дякую.

-Я обрав тебе. Я хочу рухатися далі й не витрачати своє життя на непотрібних мені людей. Обіцяю, що більше такого не повториться.

   Він підійшов до мене, обійняв і притулився своїм чолом до мого.

-Йдемо спати? - тихо прошепотів він.

-Вона сказала, що вагітна від тебе. - згадала я. - І мене звати Вероніка... - нарешті представилася я.

-Не Марго хіба? - щиро здивувався він, ніби не чув розмови раніше.

-Ти теж слухати не вмієш... - ображено дорікнула я.

-Аліна часто шантажувала мене вагітністю. Потім наставали місячні й ніякої вагітності не виявлялося і в помині. Зараз це той самий випадок. Номер, як завжди, не вдався. Вона цього не розуміє. Їй треба дорослішати та зрозуміти, що нам не по дорозі... - повідав він мені у відповідь на докір.

-Усе ж таки ти був грубий із нею. Може, не варто було так? - обережно поцікавилася я.

-Я запальний. Не сперечаюся! Але й не потрібно мене діставати подібними витівками! Вдруге я не повторюю! Хто з першого не зрозумів - це їхні проблеми! Не мої! Та й до того ж іншого спілкування вона не розуміє. - відрізав він, позіхнувши наприкінці фрази.