3

   Ми вже проїхали міст на шляху до нашого будинку. Якихось п'ятнадцять хвилин, і я більше не буду кипіти в цьому жаху. На тому боці мосту я залишила своє життя і всіх, що були в ньому. Скоро я зустрінуся зі своїм сином на небесах. Мій чоловік позбудеться безумовної влади наді мною, знайде собі нову жертву, але це вже не мої турботи. Він споганив життя двом рідним людям, мені та своєму синові. Майстерний маніпулятор і безсердечний монстр.

    Я була наївна в ту хвилину, вважаючи, що зможу знайти в будинку хоча б один блістер таблеток, щоб змішати їх зі снодійним і наковтатися. Аптечка була під замком. Залізний ящик, схожий на сейф, у якому зберігалися ліки. Я не зла на чоловіка за це. Я ненавиджу його настільки сильно, що, якщо моя ненависть матеріалізується, вона як нищівний катаклізм здатна знищити все живе навколо. Але цю енергію я направила на своє самознищення. Ніхто не пошкодує, що я померла. Росла я без батька, а з мамою я також зустрінуся на небесах. Для чоловіка загибель сина і моя загибель, усього лише статистика. І через мене він переступить з такою ж легкістю, з якою знайде собі чергову вівцю.

    Жалість до себе - це мерзенне і липке почуття. Але я залишилася одна і жаліла себе, насамперед. Я відчайдушно бажала припинити свої страждання. Кілька спроб зламати подобу сейфа закінчилися провалом. Часу в мене було не багато. Чоловік одразу після цвинтаря вирушив у клініку, а може й до коханки, таке чудовисько здатне на все! Він не повідомив, коли повернеться. Але в його звичку входило приходити додому, коли заманеться. У будь-яку секунду я ризикую бути застигнутою зненацька і не здійснити задумане.

    Тупі ножі в будинку! Який чоловік, такі й ножі! Ніби спеціально кожне лезо ножа, навіть візуально виглядало потовщеним. Я навмисно провела по венах одним із них і усвідомила, що буду так колупатися з годину, поки розкрию їх. Втопитися у ванні в мене не вистачить сміливості та рішучості. Я спрогнозувала, що не витримаю і спливу завчасно.

    Нашвидкуруч я згорнула шовкове простирадло в джгут і обвела навколо шиї. Товстуватий джгут, але зійде! Чорний колір постільної білизни, такий самий темний, як і усе в цьому будинку. Питання залишалося в тому, куди зафіксувати кінець цієї саморобної мотузки. Піднявшись на стілець, я ривком зірвала люстру зі стелі і, на щастя, виявила той самий залізний гак, на якому кріпилася люстра.

     Кілька маніпуляцій і я вибиваю стілець у себе з-під ніг. Морок! Пекельний біль у шийних хребцях, адамовому яблуці та щитоподібному хрящі.

Не вистачає повітря і вдихнути немає можливості. Так мені й треба! Потерпи! Ще трохи-трохи! Гул у голові...

-Вероніко Станіславівно! Вероніко Станіславівно!

   Чортова няня! Будь вона проклята! І потягнуло її зайти до мене в цю хвилину!

    Я вже лежала на підлозі. Вона підставила стілець і з легкістю відчепила шовкову петлю з гака. Я, очевидно падаючи, вдарилася не слабо головою. На потилиці була значна гематома, на шиї сліди задушшя.

-Я зайшла, щоб попросити звільнення! Вероніко Станіславівно! Дитинко! Що ж ви робите!?

   Її трясло, а сльози градом капали на моє обличчя, освіжаючи мене і приводячи до тями. Я, як і раніше, важко дихала, але змогла прохрипіти.

-Навіщо ви врятували мене?

-Як же навіщо?! А я повинна була стояти і дивитися, як ви смикаєтеся в передсмертних конвульсіях? Не можна так, душечко! Ви ж гріх робите! Дочекайтеся свого часу, а там на небесах зустрінетеся зі своїм покійним Миколкою!

   Вона знову нагадала мені про сина. Моя спроба самогубства на деякий час відвернула мене від цих думок. Я повернулася в реальність. Точно! Вона має рацію! Самогубці ж у рай не потрапляють! Чим же я думала!? Мало не зіпсувала все! Я щиро вірила в потойбічний світ, переселення душ, карму та інше. Тільки ось убитий горем мій мозок, не подумав про найважливіше на той час для мене.

-Не кажіть нікому про це... - мляво попросила я і спромоглася встати.

Голова йшла обертом, у горлі пересохло, а сліди від задухи тепер треба було маскувати.  Чоловік може неадекватно розцінити мій вчинок, і я ризикую вкотре бути покараною ним. Його реакція заздалегідь відома мені.

   На автоматі я взяла пульт у руки і ввімкнула телевізор.

«Син Темерязєва Олександра Олександровича, сьогодні був похований без зайвих почестей, таємно та уникаючи великого скупчення охочих бути присутнім на похороні.  Син відомого лікаря помер сьогодні вночі в його приватній клініці від рідкісної генетичної хвороби, яку. не дивлячись на усі зусилля, не вдалося вилікувати. Батьки робили все можливе, щоб урятувати свого сина. Наші співчуття родині Темерязєвих.  Перейдемо до інших новин...»

  Якого біса про це говорять місцеві новини? Може це шанс, щоб моєму чоловікові не зійшло з рук усе? Може, спробувати достукатися до громадськості, залучити досвідчених слідчих, лікарів для розслідування і з'ясувати справжню причину смерті мого сина. Довести провину і недбалість чоловіка. Я забуваюся... Я зв'язана по руках і ногах... Він позбавив мене всіх коштів для будь-яких витрат. Необхідне я замовляла в інтернеті, а він лише оплачував накладні. Продукти купувала няня сина і готувала за сумісництвом, теж вона.  Його зв'язки скрізь, і мене навіть не стануть слухати!

  Яка ж я дурепа!!! Новину про смерть і похорон сина замовив він же, щоб відвести від себе всі підозри. Хитрий перевертень... Я в глухому куті! Він заб'є мене в цій фортеці й замурує в стіні... Яка ж я була дурепою, що вийшла за нього! Замість обіцянок казкового й безтурботного життя я отримала тотальний контроль, аб'юз, насильство і вселенську несправедливість!