Оповідання

Ранкові промені Великої Зірки оживляють поверхню Зеленої Планети, яка не має ні гір, ні лісів, ні океанів.

Суцільний степ переливається зеленими хвилями соковитих трав і барвистих квітів, широкі ріки та великі озера віддзеркалюють блакить неба.

***

Вона прокидається і зрозуміє, що  стала іншою:  прояснилися  думки, змінилося тіло, з’явилися  нові відчуття. Озирається навкруги. Раніше, в минулому житті, вже бачила цю землю, траву і небо. Але тепер все  інакше – помічає безліч нових відтінків.

Зникла важкість у тілі. Легені наповнюються повітрям, яке розганяє по судинах кров.  Кінцівки розслаблені. Вже впевнено стоїть на довгих лапах, якими відчуває гіркий смак землі.

Манить запах трави, аромат квітів та шум води.  Нарешті – вільна! Хоче скоріше втекти туди, де відчує пряний смак їжі.

Ні!Тікати  – це в минулому…

***

Міріади крапельок роси виблискують на травах у світлі Великої Зірки.

Але мить ... і роса зникає – випаровується, стікає на землю – умиває обличчя Зеленої Планети, яка з гордістю дивиться на Велику Зірку, як юна дочка на молоду матір,  мовляв: ось яка я вже красуня.

***

Вона видихає і стає великою – розправляє  широкі крила. Невпевнений помах,  ще і ще – політ. Легка, мов повітря, проноситься в блакитній  височині над зеленим світом.

Час ловити миті насолоди нового життя та повернути Борг Творцеві.

Безліч її родичів, разом з нею, віддаються владі вітру. Всі вперше пізнають принади польоту. Їм пощастило дожити до цього дня.

Ловить швидкий потік і несеться геть від усіх. Милується відображенням в озері: витягнуте темне тіло між двома парами величезних червоних крил, з блакитним обідком по краях.

– Яскрава! – чує чийсь ментальний поклик в думках і невдовзі помічає його власника.

– Ім'я? – цікавиться вона подумки.

– Ці! – відповідає він і летить поруч. – Ти?

– Лі!  –  каже вона, милуючись його крилами блакитного відтінку з білими лініями, що  в русі зливаються у спіраль, утворюючі живий візерунок.

–  Самотність. Любиш? –  питає Ці.

–  Спокій.

–  Заважаю?

–  Ні.

–  Давай? –  пропонує.

– Так! –  погоджується.

Вони несуться над водою, літають один навпроти одного – то швидко махають крилами, то завмирають, щоб стрімко злетіти угору. Не помічають нічого навколо, кружляють в повітряному танці.

До них приєднуються інші пари. Здається, невидимий художник заповнює водяне віддзеркалення картинками із сотень різнобарвних крилатих створінь.

А потім малюнок спотворюється. Танець обривається…

***

Велика Зірка  спостерігає, як на Зеленій Планеті пробуджуються новий день.

Заворожує мить, коли зникають з трав останні краплі роси і здається, що степ оживає ­– починає ворушитися, але не від вітру – в вгору злітає ціле море квітів – дітей Зеленої Планети, ­­які вирвалися з пут ночі і починають свій перший танець життя: махають  різнобарвними  крилами, схожими на пелюстки, утворюючі живі малюнки на поверхні планети.  

***

З озера вистрибують  величезні сріблясті хижаки, хапають тих, хто не встиг піднятися вище, і зникають із здобиччю під водою.

Спогади минулого оживають.

В іншому житті, інші хижаки, що мешкають під землею, теж знищували родичів Лі, якщо вони не встигали вчасно втекти і сховатися. А тепер, ледь пізнавши вільне життя, гинуть ті, хто вижив в темні часи.

Вона втікає знову – минуле стає майбутнім.

В метушні помічає, як Ці падає з перебитим крилом у воду. Лі може підхопити його і спробувати витягнути з цього жаху, але це її життя, її день свободи і пізнання нового. Ризикувати не має сенсу.

Їй не шкода Ці та інших одноплемінників, лиш прикро, що обірвався чудовий танець, що знову пізнала той тваринний жах і бачить смерть.

Життя нове – жахіття ті ж самі.

А ще прикро, що не встигла  віддати Борг Творцеві, але час ще є.

Лі знаходить  поле де  розпустилося безліч різноманітних квітів.  А значить там є їжа. Дійсно їжі  вдосталь і такої смачної, що аж  кінчики лап тремтять від насолоди.

Лі забуває про все і не одразу помічає як небо вкривають темні хмари, в яких миготять блискавки під акомпанемент гуркоту грому.

Спускається  вітер. Дрібні краплі падають на неї.

Якщо намокнуть крила, вона не зможе літати, а поки висохнуть,  буде прив'язана до землі, а це найжахливіше, вона втратить дорогоцінний час.

Пізно! Вже не піднятися вище грозових хмар.