1

ДЕНЬ НЕВЕЗІННЯ

Та пам’ятна неділя була особливо невезучою для мене…

Почалося все з того, що рано вранці у мами трапився черговий приступ астми, тому я встала на світанку, щоб самій зайнятися нашим домашнім господарством. Воно у нас невелике, але повсякденної рутинної уваги до себе вимагає чималої. Після того, як я видоїла корову, погодувала свиней і вигнала пасти гусят та качок, виявилось, що у нас в черговий раз чомусь відключили воду у водогоні. Довелося плентатися з важчезним бідоном на тачці аж на інший кінець села, де біля єдиного діючого колодязя вже вишикувався солідний натовп.

Вистоявши в черзі майже дві години, я насилу дотягла повний бідон води додому і зайнялася сніданком. Тут мене чекала ще одна неприємність. Нарізуючи цибулю для вареників, я, розтяпа, примудрилася порізати собі палець. Кусаючи губи від гострого болю, я і не здогадувалася, що головні неприємності ще попереду.

Погода того дня також не вселяла оптимізму. Вже до полудня низькі темні хмари впевнено заволокли все небо. Повітря стало важким і жарким, немов його хтось спеціально розігрів в добре напаленій печі. Десь неподалік глухо пролунали перші грізні гуркоти грому. Про похід в ліс на пікнік (ми з подругами збиралися весь тиждень) в таку погоду, ясна річ, довелося забути.

 Але найогидніший сюрприз того дня мені піднесла одна з моїх подруг – Наталка. Виявляється, напередодні, у суботу, вона наговорила Михайликові якихось брехнів про мене. Страшно запальний і ревнивий, він завжди готовий повірити будь-якій дурниці, яку почує про мене. Тому, коли я, як завжди, подзвонила йому, то тут же почула: «Вибач, але Наталка мені вчора багато чого розповіла про тебе. Між нами все закінчено».

Настрій було повністю зіпсовано і, йдучи увечері на дискотеку, я була переконана, що неприємності, що випали на мою голову, закінчені. Та ба! Негідниця-доля підготувала мені ще одне випробування…

У невеликому танцювальному клубі було малолюдно. Під низькою стелею тьмяно мерехтіло декілька різноколірних ліхтарів. Хрипко гуркотіла якась закордонна музика. Було задушливо і тужливо. Звичайна атмосфера, звичайного сільського клубу, в звичайний вихідний день.

Наталка вже була в клубі і самотньо стояла в куточку залу, прагнучи не дивитися в мою сторону. Бідна дівчинка – тиха, непоказна, вона ніколи особливо не цікавила хлопців, тому страшно переживала, і часто мені заздрила. Напевно, тому і опустилася вчора до такої підлоти. Настрої виясняти з нею стосунки у мене не було, тому я відклала розмову на невизначений час. Подруга, врешті-решт, нікуди не подінеться, а я зараз можу наговорити багато зайвого.

Помалу молоді в клубі додавалося. З’їжджалися хлопці, і дівча з сусідніх сіл. Я стояла і нудьгувала. Мені було дуже сумно, і поступово стала дозрівати думка про те, що треба б йти додому відсиплятися. Нерішучий хлоп’ячий голос перервав мої роздуми:

– Дівчино, дозволите запросити вас на танець?

Я підняла очі і побачила перед собою незнайомого хлопця. Високий і широкоплечий, в коричневій шкіряній куртці він виглядав досить таки нічогенько. Коротке русяве волосся, ямки на щоках і величезні карі очі мені безумовно сподобалися. Прагнучи вгамувати казна-звідки виникле хвилювання, я, не замислюючись, погодилася.

О! Якби я знала, якби тільки здогадувалася, яку капость приготувала мені наприкінці доля, я б, замислилася, перш ніж дати ствердну відповідь незнайомцю.

Грала музика, ми танцювали, легко ковзали по залу… І раптом, о, жах, посковзнулися і впали на підлогу.

Соромно було жахливо! Я сиділа на підлозі і не могла піднятися. Мабуть, підвернула ногу, біль в щиколотці був жахливим. Мій партнер виявився більш везучим. Легко схопившись на ноги, він допоміг піднятися і мені, співчутливо запитавши при цьому:

– Дуже боляче? Стояти можеш?

–  Здається, я ногу підвернула, –  ледь не плачучи пробелькотала я.

Хлопець ні слова не кажучи, підхопив мене на руки і доніс до найближчого стільця.

 –  Почекай трішки, я зараз повернуся.

Повернувшись з пляшкою холодної води і шматком якоїсь тканини, він став накладати компрес мені на ногу. Холодні пальці хлопця обережно торкнулися моїх щиколоток. Від цих дбайливих дотиків біль трохи відступив, і мені навіть стало приємно.

–  Ну що? Легше? –  тихо запитав хлопець.

–  Ніби, так, –  відповіла я, прислухаючись до себе.

–  Мені зараз потрібно виїжджати. Якщо ти не проти, я можу підвезти тебе додому, –  запропонував він.

Звичайно ж, я не відмовилася. Скажу більше –  я не відмовилася б, навіть якщо б у мене не хворіла нога. Яке ж дівча відмовиться проїхатися з хлопцем на мотоциклі?!

Спираючись на його плече, я гордо пройшла через весь зал на заздрість всім знайомим подругам.

Як виявилось, мій новий знайомий не особливо-то і поспішав. Перш ніж під’їхати до мого будинку, ми вдосталь покаталися по селу. Я щільно притискалася до його міцної широкої спини, насолоджуючись швидкістю, гуркітливим гарчанням мотоцикла. Приємний вітер бадьорив тіло і розвівав поділ моєї вишневої сукенки. Яскраві зірки і тонкий серпик місяць лукаво підморгували мені з небес, немов знали щось таке, чого не знала я.

Зупинившись біля будинку, хлопець неспішно сліз з мотоцикла, допоміг мені і як би ненавмисно сказав: