День народженя дракона

День народження дракона.

• Ну, дядечку, ну ти ж обіцяв! – Мале бісеня вертілося навколо дракона, вимагаючи уваги.

Дракон тільки невдоволено порикував, але обіцянку мав виконувати, бо ж дракони не брешуть.

- Ну дядечку, ти обіцяв, бувальщину, що було в давні часи, ну розкажи! – Бісеня було невгамовне, та напрочуд прудке.

- Та добре вже! Бувальщину, так бувальщину. А яку саме ти хотів би почути? – Горинич схилився до бісеняти, що скакало навколо нього.

- Про старі часи. Коли людей ще не було, та як нас створили! – Бісенятові очі горіли цікавістю та захватом. Авжеж! Сам Горинич йому казки розповідатиме!

- Добре, тільки от що: збігай по інших, скажи, що я розповідатиму бувальщини, тож хай приходять, не один саме ти маєш знати, як було. -  Дракон приплющив очі. - А як не збігаєш, то й не розповідатиму!

- Та ладно, збіга…

- Сатана! Изыди!!!- Посеред галявини, що передувала печері Горинича, з’явився напівп’яний попик у страхолюдній обпатраній рясі та з пляшкою горілки в руках. – Отче наш, аще сущий на небеси, да вознеси, да как там ещё было-то, во! Во имя отца и сына и святаго уха, не пуха, не, во! Духа!

- Тю на тебе! Ти хто? – Дракон збентежено посунувся. Бісенятко заверещало та впустило якусь причандалу, що негучно грюкнула об камінь. Тієї ж миті, привид щез.

- Хто це був? Дядечку, а той страшний, не прийде по мене? – Мале сховалось за спиною дракона.

- Ти навіщо мій часовий перемикач чіпав? Дивись, будеш бавитись з технікою, ще й не таке вилізе з минулого! - Дракон був не на жарт розлючений. Цей часовий перемикач йому подарували фізики з Київського політехнічного університету на минулий день народження. Модель була експериментальна і ще не поступила до магазинів Києва. За цей рік дракон неодноразово користувався цим приладом аби притягти з минувшини когось із знайомих, або отаких от недолугих. Трошки бавився з ними, а потім вертав додому. От вони там розповідали!

 Горинич підняв перемикач, та поклав його на виступ скелі, що правив йому за полицю перед печерою.

- Дядечку, а що то було? Таке страшне, мов би людина, та якась не людська! – Бісеня знов почало підстрибувати .

- Та годі вже скакати! Швидше біжи по іншу малечу - розповім вам бувальщину. Тільки не таку давню, не про створення світу, а про ось таких істот, вони звуться «попи». Ці створіння іще іноді зустрічаються, не всі вивелись. – Дракон всівся на припічок та задумався. – Давно це було, а наче недавно…

- Ой. Чекай. Дядьку! Зара я збігаю по друзів, хай вони послухають, сам же сказав! – Бісеня метнулося від печери.

Благо, що далеко бігати не було потреби, бо всі вони жили тут таки, у Києві, в мікрорайоні, який місцеві звали  «Заповідник казок». Тут селилися, в основному, не люди, а духи та прадавні істоти, що повірили людям, і вийшли зі своїх криївок та схованок. Це був вже далеко не мікрорайон, а ціле нове місто, яке розквітло серед величезного лісу, що начарували лісовики та мавки навколо Лисої гори. Люди тут також жили, хоч, частіше вони приходили сюди відпочивати, аж надто тут було гарно. Правічний ліс, вирощений тут за допомогою чарів, вже сам став старим, бо з часу, коли він виник, вже минуло близько трьохсот років. Першим тут оселились домовики, що завжди жили з людьми, та  не вжились у багатоповерхівках, тож вони перші і заснували цей район. Сюди люди переносили старі хати, які їм були вже не потрібні. Ці хатинки стали дуже доречні  домовикам та кікіморам, ось вони тут і поселились. Пізніше підтягнулись лісовики та мавки, ліси яких повирубували,  ще за часів гонитви та переслідувань духів. Вже набагато пізніше, до цього місця потягнулись вовкулаки, упири, та інший народ, що знудився по криївках.  Горинич переселився сюди одним з останніх і одразу став видною фігурою в цьому районі.  Перш за все через те, що ніхто не пам’ятав, скільки йому років, навіть він сам. Свій день народження дракон справляв навесні, одразу після сонцестояння. Оце, якраз в наступний день, і мав він відбутися. Всі малюки міста знали про це і, з нетерпінням, чекали. Бо хто ж  не знає, що в цей день Горинич збирає малечу, частує її смакотою, та розповідає байки від яких стає і весело  і лячно. Для околишньої малечі, його день народження був чи не найкращий день у році, тож вони його й чекали, хоч не всі вміли дочекатися. От як це маленьке бісеня, що вже зі вчора вертілося навколо Горинича, перевіряючи його терпіння.

• Давай, біжи, тільки швидше, бо мені ще треба дещо підготувати! – Дракон махнув лапою у напрямку мікрорайону і мале бісеня  побігло.

Горинич подивився як він біг, і подумав про те, що ще недавно ніхто зі старого народу не міг от так привільно бігати вулицями. Марновірство людей зникало потроху, навіть зараз іще не всі нормально сприймали дружнє сусідство людей та усіх цих створінь. Релігія й досі називала їх «посланцями пекла», хоч до нижнього котиніуму жоден з них не мав ніякого відношення. Навіть оце бісеня - воно просто було  уособленням непосидючості та безвідповідальності, і до Абсолютного зла не належало.

Було колись…

• Выходи на бой, сила нечистая! – Лицар з хрестом на латах розмахував мечем. - Выходи посланник сатаны!...
• Иже яко Бога молемо, да изгони нечистого, да утверди яго в аде, да низрини его в геенну огненную!...
• Свят! Свят! Свят! Изыди Сатана!...