Глава 1 день народження першого Жаху

   У дитинстві ми всі боїмося. Боїмося темряви,боїмося залишатися вдома самі , боїмося зазирати під своє ліжко, відчиняти стару шафу, та що там, іноді наша власна тінь лякає нас настільки, що мурахи бігають по шкірі.
    А чого боїшся ти, мій маленький читачу? Можливо павуків? Чи жахаюче-реальних персонажів віртуальних ігор? Чи можете ти з тих сміливих читачів, який нічого не боїться?!Ну звісно, звісно ти той сміливець,той хоробрий ,той,хто переміг самого Жаховиська! Хто це?!Я розкажу…Я розкажу тобі,як народився перший жах і це буде дійсно моторошна історія!
    Так ось,було це дуууже давно,тоді,коли щє існувала країна Безтурбоття. У цій країні завжди світило сонечко та панував веселий гарний настрій. Жителями Безтурбоття були такі ж безтурботні,веселі,та з того навіть трохи дивакуваті тваринки. Білченя Мружик, його так прозвали тому що він завжди мружив очі на сонці,а як ви пам'ятаєте , сонечко світило завжди. Горобчик Стриб- щє той непосидючий теревень.Їжак Нюфич-ніс якого міг знайти будь кого та будь що! Та нарешті Мишеня Крихітка, вона була найменшою та найтендітнішою у всій країні. Кожного року у друзів цієї країни була традиція…Вони збирали їжу,яку змогли знайти за цілий день,та складали її на широкий кленовий листочок,а потім відправляли цей листочок у подорож місцевою річкою. Тобі мабуть хотілося б дізнатися навіщо?Але ця традиція корінням уходила в таку сиву давнину,що друзі й самі б не змогли б згадати нащо. Треба та й годі.
    Сьогодні був саме такий день,друзі шукали їжу не шкодуючи лапок,голочок крильців та хвостиків. Мружику вдалося відшукати декілька горішків,Нюфич спромігся знайти навіть кілька грибів,а Крихітка нанишпорила солідні крихти запашного хлібця. Тільки Стриб поклав на листочок одне сім'ячко. Ні,справа не в тому, що йому не щастило в пошуках,а в тому,що Стриб так зголоднів у своїй мандрівці,що по дорозі з'їв усе,що назбирав,крім ось цього сім'ячка. Йому було дуже соромно казати про це і він промовчав. Та й виховані друзі не дорікали йому.
    Коли всі нарешті зібралися біля струмка ,Стриб побачив на листочку оті пахучі крихти,що знайшла Крихітка, та так схотілося йому їх скоштувати…Але й так совість катувала його за з'їдене,то ж попросити він не наважився. Проте бурчання у його животі врешті решт поклало совість на лопатки і Стриб вирішив якось відвернути увагу всіх. Нарешті він придумав:
- Ой, дивіться-сказав він-під тим кущем удалені здається горішок…чи то грибочок…а може то й хліба шматок.
  Друзі кинулися наввипередки,бажаючи принести щось щє смачненьке і поки вони там нишпорили собі під кущєм,наш Стриб зклював усі крихти на листочку. Та розуміючи що накоїв,став думати що ж йому робити…
  -Щось я не знайшов ніякого горіха!-сказав Мружик.
  - А я хліба!-підхопила Крихітко. Та й Нюфич хотів було обуритися,та не встиг…
   - Ой!-сплеснула лапками Крихітко,та забігла навколо листочка. -Де це поділися мої крихти?!Оййоййой!
  -Дійсно,нема.-підтвердив Мружик, та всі подивилися на горобчика,який від сорому ляпнув:
  -Це щось….або хтось.
 -Що?! -перепитали усі хором.
   - Щось вистрибнуло…звідкілясь,та як хам…а я бам і ось…
Друзі ніяк не могли второпати,хто хам,що бам і ,що ж все ж таки ось. Але робити було нема чого і вони пустили листочок із тим що залишилося. Стриб дуже зрадів,що його вчинок не був розкритий.  І він вирішив не відступати від своєї вигаданої версії. Дорогою додому Мружик,Нюфич та Крихітка намагалися розпитати його,що ж конкретно він бачив. Але все що казав Стриб звучало дозволі дивно:
- Я туди,а воно звідти!Шурх…Бух і я ось,а щось…так.- Продовжував розвивати свою версію Стриб.
Цього вечора додому усі повернулися напружені та замислені,у всіх у голові звучали тільки уривки фраз горобчика: "щось?!","хтось?!"…
  Нюфич підійшов до своєї домівки,якою йому слугувала діра в корінні великого дуба,та хотів було вже згорнутися там у калачика та як слід задрімати ,та раптом йому почувся шурхіт листя з домівки. Нюфич напружив усі свої голочки,та відчув таке,чого досі жодного разу не відчував. Його маленькі колінця дрижали,маленька мордочка вкрилася холодним потом, а серце заколотало так,наче хотіло вирватися геть. В голові крутилося лише одне - Може це "щось"?,або навіть "хтось"?
Нюфич отямився вже тоді,коли зіштовхнувся лобом з Мружиком,який без тями біг світ за очі.
   -Це,це,це- запинався Мружик- це мабуть щось,у моєму дуплі.
   -Тоді це хтось у моїй нірці!- вигукнув Нюфич.
   -Рятуйте!!!!- почулося друзям з гущавини лісу країни Безтурбоття. І разом вони побачили якусь маленьку сіру цяточку,яка потроху збільшувалась наближаючись до них. Дихання обох перекрило якимось ланцюгом ,лапи перестали слухатися і зовсім не розуміли команди бігти. Вони обидва заплющили від чогось очі.
 -Жах!!!- нарешті вигукнула сіра плямка,яка врешті решт збільшилася до Крихітки.
Тільки почувши знайомий писк Нюфич та Мружик розплющіли очі.
-жах!-повторювала Крихітка,чомусь саме це слово їй здавалося досить влучно змальовувавшим картину,того що відбувалося.
 Друзі дивилися один на одного важко дихаючи,та нерозуміючи з чого почати говорити.
 -Це в моїй нірці- порушила мовчання Крихітка-у темряві щось або хтось і це -жах!
  -І у моєму дуплі виходить -жах!-підхопив Мружик.
   -І у моєму будинку жах ховається!-сказав Нюфич.
  - То це -жаховисько! - підвела підсумок Крихітка.
Друзі дивилися один на одного уперше відчуваючи великий переляк перед тим невідомим Жаховиськом,та не наважувалися розходитися по домівках. А наш горобчик Стриб, навіть не здогадувався, що його брехня породила перший Жах,який й досі лякає тебе,мій маленький читачу.
  Але не туртуйся,у наступній історії,я розкажу тобі,як назавжди позбутися тих Жаховиськ!