Початок

У МІСТІ

- Дуже дивне доручення, та я гадаю що зможу його виконати. Я подивився пильно йому у ввічі, намагаючись зрозуміти чи вірний вибір я зробив.

- Сподіваюсь що так, промовив я. Франик мав славу дивакуватого, але чесного адвоката, близько 40 років, тучної тілобудови, з чорним  волоссям, зачесаним на бік, одягався в костюми дивного пошиву та носив окуляри. Я не був знайомий з багатьма адвокатами, але чомусь його вигляд здався мені типовим. Я вперше почув про нього від старого знайомого, який якось вихвалявся, що йому дуже поталанило з адвокатом у справі про спадщину...

- Тоді до зустрічі, він підвівся з-за столу та потис мені руку, - Я підготую необхідні папери та зателефоную вам наступного тижня.  На диво він був не надто балакучий, та не задавав зайвих питань, можливо для його фаху то не надто добре, та мене це влаштовувало. Я вийшов з тісного кабінету, який розміщувався в двоповерховій старій будівлі поблизу парку. Що ж, подумав я, відступати вже пізно, потрібно довести задум до кінця. Була вже 5 година, тож в мене ще залишалася ціла година до потягу. Ми проживали разом з дружиною за 80 км від одного з обласних центрів, у тихому, нудному провінційному містечку вже 40 років, та були власниками невеличкої молочної ферми. Одружилися ми з Анною ще у студентські роки. Ми виростили двох синів та доньку, в них були вже свої сім'ї, жили вони в різних частини країни. Час від часу вони звісно приїздили до нас погостювати, але це були радше візити ввічливості, ніж дійсно бажання провідати нас. Анна була мудрою жінкою, за своє життя працювала на різних посадах, була жінкою прямою та відвертою, що часто ставало причиною різноманітних конфліктів. Зразковою родиною ми не були, бували різні моменти, та всеодно думки про те що доведеться зробити їй боляче важким тягарем лежали на моїх плечах. Зазвичай я полюбляв в потязі подрімати, та цього разу спогади з минулого проносилися в моїй голові швидким калейдоскопом. Я згадував день свого одруження, народження дітей, кумедний випадок з колегою на роботі, який трапився років 30 тому, перше знайомство з сусідами та спільні поседеньки з ними минулого тижня -ми відмічали моє повернення з санаторію, путівка в який була мені подарунком від дружини. Думка про санаторій повернула мене до обдумування свого плану, я мав усе владнати за тиждень, саме до свого дня народження, на який звісно була запрошена вся рідня, сусіди, друзі та всі інші хто вважав себе одним із вищеперелічених, але такими не були. Так, за тиждень стільки всього потрібно зробити...

Наша ферма складалася з трьох десятків корів, двох коней, кількох десятків курей, (насправді я ніколи достеменно не знав їхньої кількості), та живності, без якої не обходиться жодна ферма - коти та собаки. І якщо собак я знав поіменно, Кайра та Барон, то імена котів та їх кількість завжди путалася в моїй голові. На фермі, крім нас з дружиною працювало ще троє людей, та ще двоє на сироварні - наш сир купували місцеві магазини та кілька кав'ярень. Життя на фермі тягнулося однотипними днями, які переростали у місяці, а ті в роки. Літо було саме в розпалі, тому робота на фермі кипіла, всі були зайняті своїми справами: випас худоби, заготівля корму, сироваріння. Тепер я дивився на все це наче ззовні. Те, що раніше було невід'ємною частиною мене, раптом втратило інтерес,  стало чужим та далеким.

Наступного дня в нас на фермі працювали майстри - потрібно було полагодити паркан, тож я міг без привертання зайвої уваги усамітнитися в майстерні. Я дістав із скриньки з інструментами звичайний кнопковий телефон, придбаний мною два тижні тому, уввімкнув його та набрав єдиний збережений номер - алло, привіт, я чекала твого дзвінка, як ти? Я не знав що відповісти, як я? - привіт, Людмила, я радий тебе чути, все нормально. Я познайомився з нею лише три тижні тому в санаторії, і зараз вона була чи найріднішою душею, дивно, як за короткий проміжок часу все може змінитися. Ти домовилася про житло? - Так, якщо ти звісно не передумав, ти впевнений що ми все робимо вірно? - Я ні в чому не впевнений, але я хочу зробити саме так. - Ну, гаразд. Я відчув, що відповідь далася їй важко,  - Давай обговоримо деталі...

 У щоденних клопотах на фермі та приготуваннях до святкування дня народження пройшло ще кілька днів, настала субота - день, коли почали приїздити діти. Першими приїхав старший син Антон з дружиною та двома 16 річними доньками-двійнятами. Він був високого зросту, міцної тілобудови, з русявим волоссям та карими очима. Антон мав власний бізнес, щось повязане з освітою, навчанням, я особливо не вникав у подробиці. Поки жінки були зайняті на кухні приготуванням обіду, ми з ним оглянули новий паркан. - Ну як тобі після санаторію? Відвик прокидатися щоранку о 6- й? О так, я силоміць вичавив з себе посмішку, я там гарно спав. А в тебе що нового?...

Як правило дітям завжди знаходилася робота по господарству, та цього дня я вирішив внести певні зміни. Спочатку я показав онучкам-двійнятам сир, який дозрівав вже кілька тижнів, ми скуштували кілька видів так званого адегейського сиру, потім прогулялися до старої яблуні  - в її тіні була розташована зручна гойдалка, на якій можна гойдатися навіть кільком дорослим. Потім я запропонував узяти дорослим домашнього сидру, дітям морозива та посидіти трішки посидіти відпочити. Ми їли, пили, говорили та слухали. Сміялися та зітхали...

 Ввечері на фермі вже було більше жвавого руху - донька з сім'єю гучно та емоційно розповідали про свій  відпочинок у горах минулого тижня. Гори... я все намагався уявити їх які вони, протягом життя так і не довелося побачити їхню велич, та нічого, ще буде час, подумав я. І поки Ліза продовжувала свою розповідь, я думками вже був там.