Розділ 1 — Алекс

Алекс

Коли мої очі закрилися, а останній вдих наповнив легені — я думав про них. Життя не промайнуло перед очима. Ні. Воно відчулося кожною клітинкою мого тіла.

Наче всі спогади, запахи, дотики, кожен подих тих, кого я любив — розчинилися в мені й стали єдиним цілим.

В моєму житті було все. І хороше, і погане. Прекрасна родина, неймовірна сестра. І дівчина, яку я безмежно кохав. Вона мій дім. Вона моя душа.

Доля — цікава річ. Ми мали зустрітися. І я мав закохатися. Так, ніби це було записано десь там, між зорями, задовго до того, як я народився.

Може, в нас не було грошей. Може, ми й виживали. Але ми жили. По-справжньому. Кожен день поруч із нею був ціннішим за будь-яке багатство. Ми сміялися до сліз, сварилися через дрібниці, мирилися одним лише поглядом. Вона робила з мого життя історію, в якій хотілося залишитися назавжди.

Коли я побачив її вперше, у моєму світі щось змінилося. Я не одразу зрозумів, що саме, але мені хотілося бути поруч. Торкатися її, піклуватися про неї, захистити її від усього світу. Тоді я вперше відчув, що значить «дихати кимось».

Її сміх вібрував у кожній клітинці мого тіла, а її щира усмішка вибивала подих з легень. І навіть коли вона мовчала — у тиші звучала любов. Її. Моя. Наша.

Емілі неймовірна. Щира і віддана. Безмежна.

Її кохання не потребувало доказів — воно просто було. Як повітря. Як сенс у всьому.

Я мріяв одружитися з нею. Хотів мати родину і дітей. І я кохав би їх так само відчайдушно, як і її. У моєму баченні майбутнього ми прожили до самої старості й зустріли останній подих разом. Старенькі, але все ті ж — з усмішкою, що належала тільки нам.

Але життя і доля — така річ…

Вони можуть забрати все, крім відчуття.

Мої очі закриваються, але я не відчуваю біль і не чую криків навколо. Єдине, про що я думаю, — це моя родина. І вона.

Моя дівчина. Моє світло. Моє «назавжди».

Гей, знаю, трохи сумно це читати. Проте.. ти здивуєшся, але це не сумна історія. Просто дослухай те, що ми хочемо розповісти.