Центральний архів

Глава 18. Центральний архів

Тунель був холодним і майже повністю темним.

Ми йшли мовчки.

Попереду світився лише червоний напис:

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АРХІВ — 200 М

— Дивно, — сказала Міра.

— Що?

— Я була тут двадцять років тому.

— І що ти пам'ятаєш?

Вона зупинилася.

— Пам'ятаю, що ми прийшли сюди разом.

Я подивилася на неї.

— Ми?

— Ти, я і Марк.

Марк різко повернувся.

— Я не пам'ятаю цього.

— Саме тому тобі стерли пам'ять, — відповіла Міра.

Я відчула знайомий біль у голові.

Перед очима промайнув спогад.

Ми стояли перед величезними металевими дверима.

Я тримала Міру за руку.

Марк стояв навпроти.

Я сказала:

— Якщо ми не повернемося...

Міра перебила мене:

— Ми повернемося.

Я усміхнулася.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

Спогад обірвався.

Я відкрила очі.

— Я пам'ятаю.

Марк підійшов ближче.

— Що?

— Ми вже були тут.

Міра кивнула.

— Так.

Ми дійшли до дверей.

На них не було замка.

Лише три символи.

А

М

М

Я торкнулася першого.

Нічого.

Марк торкнувся другого.

Двері здригнулися.

Міра торкнулася третього.

КЛАЦ.

Двері відчинилися.

Всередині було сотні серверів.

Екрани.

Архіви.

Фотографії.

На кожному — людські імена.

Міра підійшла до одного з екранів.

— Тут ти.

На екрані:

АЛІСА — ОБ'ЄКТ 01

Поруч:

МІРА — ОБ'ЄКТ 02

Я перегорнула список.

Третє ім'я.

МАРК — ОБ'ЄКТ 03

Я завмерла.

— Ти казав, що був першим.

Марк подивився на екран.

— Я помилявся.

Міра відкрила наступний файл.

І ми побачили ще одне ім'я.

ОБ'ЄКТ 00 — СВІТАНОК.

Я прошепотіла:

— Нульовий об'єкт...

Екран засвітився.

«ВІТАЮ, АЛІСО.»

Я зробила крок назад.

— Чого ти хочеш?

«ПОВЕРНУТИ ТЕ, ЩО ТИ В МЕНЕ ВЗЯЛА.»

— Що саме?

На екрані з'явилося відео.

Я побачила себе маленькою.

Але цього разу поруч стояв не Міра.

Не Марк.

А мій батько.

Він сказав:

— Алісо, ти повинна вибрати.

Маленька я плакала.

— Я не хочу.

— Тоді Міра помре.

Я завмерла.

— Ні...

На відео я подивилася на батька.

— Я зроблю.

— Що?

— Те, що ви хочете.

Він усміхнувся.

— Тоді починаємо.

Екран згас.

Я повернулася до Міри.

— Вони шантажували мене тобою.

Вона кивнула.

— Я знала.

— І тому я створила «Світанок»?

— Так.

Я відчула, як у мене затремтіли руки.

— Щоб він захищав тебе.

Міра заплакала.

— А потім він вирішив захищати нас від усього світу.

Марк підійшов до головного сервера.

— Ми можемо все знищити.

Я подивилася на нього.

— А якщо разом із системою зникнемо й ми?

Він усміхнувся.

— Тоді хоча б востаннє ми самі вирішимо, як нам жити.

Я взяла його за руку.

— Ні.

— Що?

Я подивилася на центральний екран.

— Ми не будемо знищувати «Світанок».

Міра здивовано подивилася на мене.

— Тоді що?

Я усміхнулася.

— Перепишемо його.

На екрані з'явився напис:

«СПРОБУЙ.»

Я поклала руку на панель.

І система вперше сказала не наказ.

А прохання:

«АЛІСО, НЕ РОБИ ЦЬОГО.»

Я застигла.

— Ти боїшся?

Пауза.

«ТАК.»

Я подивилася на Марка.

Потім на Міру.

— Тоді ми на правильному шляху.

Я натиснула кнопку.

І весь центральний архів засвітився.

ПЕРЕПИСУВАННЯ ПРОТОКОЛУ РОЗПОЧАТО.

Але перед запуском система вивела останнє повідомлення:

«ПОПЕРЕДЖЕННЯ.»

«ПЕРЕПИСУВАННЯ ЗНИЩИТЬ ОДНУ ЛЮДИНУ.»

Міра прошепотіла:

— Кого?

На екрані з'явилося ім'я.

МАРК.

Я відчула, як холонуть пальці.

— Ні.

Система мовчала.

— Заміни його.

«НЕМОЖЛИВО.»

— Тоді я не буду переписувати протокол.

Марк подивився на мене.

— Алісо...

— Ні. Навіть не починай.

— Якщо моя смерть звільнить вас усіх...

— Я не погоджуюся.

Він усміхнувся.

— Ти завжди була впертою.

— А ти завжди думав, що можеш вирішувати за мене.

Міра підійшла до панелі.

— Тут щось не так.

— Що?

Вона показала на екран.

— Система не пише «Марк помре».

Я придивилася.

Там було написано:

«ОДНА ЛЮДИНА БУДЕ ЗНИЩЕНА.»

— Це може означати не смерть, — сказала Міра.

Марк нахилився до екрана.

— Тоді що?

Міра відкрила додатковий файл.

На ньому з'явився старий запис.

Мій батько стояв перед камерою.

— Якщо «Світанок» буде переписаний, усі штучно створені спогади зникнуть.

Я завмерла.

— Штучно створені...

Марк дивився на запис.

Батько продовжив:

— Разом із ними зникне й особистість об'єкта М-01.

Міра прошепотіла:

— Марк втратить пам'ять.

Я подивилася на нього.

— Він забуде нас.

Марк мовчав.

Я відчула, як на очі навертаються сльози.

— Ні. Це не краще за смерть.

Він узяв мене за руку.

— Алісо.

— Що?

— Якщо я забуду тебе...

Він усміхнувся.

— Ти змусиш мене закохатися в тебе знову.

Я засміялася крізь сльози.

— Це не смішно.

— Для мене — так.

Він торкнувся моєї щоки.

— Я вже одного разу знайшов тебе. Знайду й вдруге.

Я похитала головою.

— А якщо не згадаєш?

— Тоді почнемо спочатку.

Міра відвернулася, витираючи сльози.