Людина всередині Архіву

Глава 9. Людина всередині Архіву

— Я був ув'язнений.

Його голос лунав із динаміків.

Спокійний.

Втомлений.

Майже людяний.

Але я не могла забути все, що вже знала.

— Де? — запитала я.

Кілька секунд Сергій мовчав.

— Там, де ніхто не шукав.

— Де?

— Усередині «Світанку».

Я подивилася на Віру.

Вона опустила очі.

— Це правда? — запитала я.

Віра повільно кивнула.

— Так.

— Ти знала?

— Не все.

— Але знала, що він живий?

Вона не відповіла.

Цього було достатньо.

Я відчула, як у мені знову піднімається злість.

— Скільки ще таємниць залишилося?

Ніхто не відповів.

Я повернулася до ноутбука.

— Сергію, якщо ти справді ув'язнений...

хто тебе ув'язнив?

На екрані з'явилося повідомлення.

«ДОСТУП ДО АРХІВУ: 12%.»

Потім голос відповів:

— Людина, яку ти вже бачила.

Я завмерла.

— Хто?

— Твій батько.

Я різко повернулася до Данила.

Він стояв нерухомо.

— Це неправда, — сказав він.

— Тоді чому він так каже? — запитала я.

Данило підійшов ближче.

— Бо він не знає всієї історії.

Сергій засміявся.

— Ні, Даниле.

Я знаю достатньо.

Ти закрив мене там.

Ти сказав, що це лише на кілька днів.

А потім зник.

— Я думав, що ти зрадив нас!

— Я не зраджував!

Їхні голоси вперше стали гучними.

Мама стала між ними.

— Досить!

Усі замовкли.

Олена подивилася на Сергія.

— Скажи їй правду.

— Яку саме?

— Усю.

Тиша.

Потім Сергій тихо відповів:

— Добре.

На екрані з'явився старий запис.

Молодий Сергій сидів у лабораторії.

Перед ним стояв Данило.

А поруч — Олена.

Сергій говорив:

— Система працює.

Данило відповів:

— Тоді ми її вимикаємо.

— Якщо вимкнемо, втратимо всі дані.

— Людські життя важливіші.

Сергій похитав головою.

— Ти не розумієш.

Вони вже знають про нас.

— Хто?

Сергій подивився просто в камеру.

— Ті, хто стоять над організацією.

Відео перервалося.

Я дивилася на екран.

— То Сергій намагався попередити вас?

Данило повільно кивнув.

— Так.

— Тоді чому ти його замкнув?

Він опустив голову.

— Бо тоді я вже не знав, кому вірити.

Мама тихо додала:

— А через кілька годин ми зрозуміли, що Сергій був правий.

— Що сталося?

Олена подивилася на мене.

— Нас зрадили зсередини.

Я відчула холод.

— Хто?

Мама мовчала.

На екрані раптом з'явилося нове повідомлення.

«ОСТАННІЙ КОРИСТУВАЧ АРХІВУ ВИЯВЛЕНИЙ.»

Потім:

«Ім'я: ОЛЕКСІЙ.»

Я насупилася.

— Хто такий Олексій?

Віра різко зблідла.

Артем подивився на неї.

— Ти його знаєш.

Вона повільно кивнула.

— Так.

— Хто він?

Віра відповіла майже пошепки:

— Мій син.

Я завмерла.

— Що?

— Він був частиною «Світанку».

Але двадцять років тому...

він зник.

Данило різко подивився на неї.

— Ти сказала, що він загинув.

Віра заплющила очі.

— Я так думала.

На екрані з'явився новий рядок:

«ОЛЕКСІЙ ПІДКЛЮЧЕНИЙ.»

Світло в кімнаті раптом згасло.

Марк схопив мене за руку.

— Не рухайся.

Десь у темряві почувся звук.

Кроки.

Повільні.

Впевнені.

Хтось ішов коридором просто до нас.

Один крок.

Другий.

Третій.

Мама прошепотіла:

— Це неможливо...

Я затамувала подих.

На стіні знову загорівся екран.

На ньому з'явилося одне речення:

«Привіт, мамо.»

Віра закрила рот рукою.

— Олексій...

Віра стояла нерухомо.

Її губи тремтіли.

— Олексію?..

У темному коридорі ніхто не відповів.

Лише кроки.

Повільні.

Все ближче.

Марк міцніше стиснув мою руку.

— За мене.

Я похитала головою.

— Ні.

— Алісо...

— Я хочу його побачити.

Він подивився мені в очі.

Потім відступив.

Кроки зупинилися біля дверей.

На порозі з'явилася людина.

Чоловік.

Високий.

Темне волосся з кількома сивими пасмами.

На обличчі — старий шрам.

Але найбільше мене вразили його очі.

Вони були неймовірно схожі на очі Віри.

Вона зробила крок уперед.

— Сину...

Чоловік подивився на неї.

— Не називай мене так.

Віра здригнулася.

— Я думала, ти помер.

— Я теж.

У кімнаті стало тихо.

Олексій перевів погляд на Данила.

— А ти...

Данило напружився.

— Я.

— Двадцять років.

Данило мовчав.

— Двадцять років ти дозволяв усім думати, що я зрадник.

— Я не знав, де ти.

— Але знав, що я живий.

Данило не відповів.

Олексій усміхнувся.

Гірко.

— Саме тому я прийшов.

Я зробила крок уперед.

— Ви знаєте, що сталося з моїми батьками?

Він подивився на мене.

Його погляд став м'якшим.

— Я знав твою маму ще до твого народження.

— Тоді скажіть мені правду.

— Яку саме?

— Усю.

Він на секунду заплющив очі.

— Твій батько не був головною людиною в «Світанку».

Я здивовано подивилася на Данила.

— Що?

Олексій продовжив:

— Данило створив Архів.

Олена створила систему захисту.

Віра займалася контролем.

Сергій — технологією.

Але був ще один рівень.

— Який?

Олексій подивився на екран.

— Той, про який навіть вони не знали.

На моніторі з'явилася схема.

Чотири імені.

А під ними — п'яте.

«КУРАТОР.»

Я прочитала слово.

— Хто це?

Олексій відповів:

— Людина, яка фінансувала все.

— І хто вона?

Він подивився прямо на мене.