День, коли все дратує

Зранку Христя прокинулась із відчуттям, що світ змовився проти неї. Навіть ковдра, здавалось, мала щось проти: заплуталась навколо ніг і вперто не відпускала, ніби хотіла задушити.

– Так, ясно, – пробурмотіла Христя. – Новий день. Нові нерви.

Телефон пискнув. “Доброго ранку, сонечко!” – написав Мотя.
Вона глянула на повідомлення, як на комаху, що залетіла в суп.

– Сонечко! Яке, до біса, сонечко? – сказала вона в повітря. – Сонце пече, світло сліпить, чайник кипить, як скажений, і ти мені ще про сонечко!

Мотя, звісно, почув це вже через п’ять хвилин, коли Христя гримнула йому у відповідь:

> “Якщо я сьогодні не відповідаю на повідомлення – це не тому, що я тебе ігнорую, а тому, що я в стані бойової готовності.”

Він відразу зателефонував:
– Христю, що трапилось?
– Усе! Світ, люди, повітря, фізика, гравітація – все мене бісить!
– Гравітація?
– Так! Бо через неї я сьогодні впала з ліжка, коли намагалась натягнути шкарпетку!

Мотя розсміявся.
– Ти просто геніальна. Навіть падіння з ліжка у тебе — драматичне.

– Не смійся, – суворо сказала вона. – Мені не до сміху.

---

Вони зустрілися біля кав’ярні, де Христя традиційно замовляла “каву, щоб не померти”, а Мотя – “каву, щоб пережити Христю”.

Сьогодні вона була у чорному пальті, темних окулярах і з виразом обличчя, який міг би зупинити війну (або почати нову).

– Ти виглядаєш… стильно, – обережно сказав Мотя.
– Я виглядаю, як людина, що не пройшла перевірку на психічну стабільність.

Вона відпила кави, скривилась і сказала:
– Гаряча. Як завжди. Світ не здатен зробити нічого правильно.

Мотя сів навпроти й відкрив блокнот.
– Що це?
– Я веду спостереження, – сказав він серйозно. – “Хроніки Христі: день, коли все дратує”. Хочу записати, що саме тебе бісить, щоб потім видати це як наукову працю.
– Тоді пиши: “Все”.
– Недостатньо конкретно. Може, почнемо з чогось малого? Люди?
– Так. Люди.
– Кава?
– Очевидно.
– Мотя?
– Особливо.

Він посміхнувся.
– Чудово, я в топі списку. Це вже щось.

---

Коли вони йшли вулицею, Христя постійно коментувала все навколо:
– Подивись, цей чоловік іде повільно спеціально, щоб мене дратувати.
– Христю, він на милицях.
– От бачиш, навіть життя йому підспівує.

– А ці діти кричать, як сирена.
– Вони просто граються.
– Вони змовились. Проти мене.

Мотя сміявся, а Христя почала роздратовано відмахуватись руками:
– Ти не розумієш, це не я бісюсь. Це Всесвіт мене перевіряє.
– Може, Всесвіт просто тренує твоє терпіння?
– Та він його вже розтягнув до межі!

---

На обід вони зайшли до кафе, де Христя влаштувала справжній театр.
– У вас є щось, що не містить глютену, цукру, кофеїну, надії та розчарування?
Офіціантка зніяковіла.
– Е-е… можу запропонувати салат.
– І що, цей салат вирішить усі мої життєві проблеми?

Мотя під столом писав у блокноті:

> “Етап четвертий — саркастичний. Критичний рівень іронії досягнуто.”

– Ти там що, ведеш статистику моїх нервів? – спитала Христя.
– Так. Задля науки.
– А я, виходить, експериментальна мавпа?
– Ну, я б сказав, богиня експериментів.
– Не лестощі, а факти, будь ласка.

---

Ближче до вечора Христя майже вибухнула.
Причиною став голуб, який сів просто перед ними на лавку й почав дивитись на неї.

– Він дивиться!
– Це голуб.
– Але ЯК він дивиться! Засуджує!

Мотя обережно зняв голуба з лавки й посадив на парапет.
– Все, тепер у тебе менше одного ворога.

Христя мовчала кілька секунд, а потім сказала тихо:
– Може, я й справді перегинаю?

– Ти не перегинаєш, – сказав він м’яко. – Ти просто жива. І в тебе сьогодні день, коли все дратує. У всіх бувають такі дні.
– А тебе що дратує?
– Те, що я тебе люблю, а ти досі не помічаєш.

Вона застигла.
Потім усміхнулась — вперше за день, по-справжньому.

– Ну, це, принаймні, дратує не мене, а тебе, – сказала Христя.

Вони обидва розсміялися. Голуб полетів, сонце сіло, і навіть повітря стало лагідним.

Христя зітхнула:
– Сьогодні все дратувало. Крім тебе.
– Це прогрес, – усміхнувся Мотя.
– Не звикай. Завтра я знову буду жахлива.
– Головне, щоб я був поруч. Я ж уже маю інструкцію.