2 Розділ

Прокинувшись зранку я, як по традиції перевіряю свій телефон. Зауважую що вже майже дванадцята година.
Як я люблю поспати довше. Це дає ніби новий погляд на це життя.
Зараз літо, а одже зараз моя улюблена пора-року. Сонце промінчиками пробивається через вікно, на якому немає ні шторів, ні лорад. Їх я познімала коли переїхала у цю квартиру. Скорше всього минулі люди які жили тут не дуже любили, щоб сонце заглядало до них.
Ще раз заглянувши в телефон, щоб подивитись чи не прийшло нічого важливого, але крім повідомлення від брата з адресою будинку де ми будемо святкувати день народження мами, більше нічого нема. Тому я вирішую встати з свого настільки чудового ліжечка і зробити собі чай. 
Чому чай? Ну тут все просто, я не п’ю кави, а все через те що я гіпотонік, і якщо вип’ю каву тиск підніметься дуже скоро. А кажуть молоді люди мають добре здоров’я.
Роблячи чай, я згадую розмову з Лукою, і подумки малюю собі список зо що потрібно зробити. А зробити треба багацько.
Насамперед треба буде глянути квитки, щоб добратися до будинку, взяти відпустку, добре що з цим буде легко, адже я працюю графічним дизайнером, і останнє замовлення було успішно виконано, що неймовірно радує. Треба зібрати речі і попередити Раяна, що він також їде.
Так, так я на сто процентів впевнена що він поїде, адже: по-перше, я знаю, що він не пропустить день народження моєї мами, бо він для неї як другий син, а вона для нього як друга мама. По-друге, йому відпустку теж легко взяти, адже він має свою компанію, яка останнім часом дуже піднялась вверх, ну і він має люксового заступника Майка, тому переживати нема за що. Ну а по-третє, бо так скажу я.
Тому поки пам’ятаю, шукаю його в контактах, дякувати він завжди один з перших, бо якби дивно не звучало ми здзвонюємоя щодня, ну і майже щодня бачимось, починаючи ще з п’яти років.
-  Ало. Спиш?- питаю я, і чую як на іншій стороні зв’язку мигикають. - Ти що! Вже дванадцята година, а ти ще спиш.
-  Добре встав. – хриплим від сну голосом сказав Раян. – ти щось хотіла?
-  Капецьььь. А я що дзвоню до тебе тільки коли я щось хочу?
-  Та ні, я просто жартую. – сміється в трубку він.
-  А згадала, скоро ж в моєї мами день народження, і Лука вирішив їй зробити сюрприз і орендував будиночок біля океану. Казав щоб ми приїхали.
-  А хто ще має бути?
-  Ну твої батьки, мої батьки, Лука з сім’єю. Ну і більше ніби нікого, ну я ще думаю що твої сестри можуть бути з своїми сім’ями.
-  Ну куди без них, вони люблять появлятись неочікувано.
-  Ага. Ну як, то ти їдеш?
-  Ніби ти вже не вирішила все за мене. – сказав він сміючись.
-  Береш з собою Люсі?
-  Напевно ні.
-  Чого так?
-  Та коли я її вчора забрав з аеропорту знову була істерика. Просила, щоб я перестав з тобою дружити і так далі. Ну і сказав, що нам потрібна пауза.
-  Ого.  Це я винна. – сказала я, роблячи вигляд що мені дуже шкода, хоча я дуже рада. 
Він з Люсі зустрічався від сили чотири місяці, але ще з самого початку вона здалась якоюсь дивною. Знаєте от деколи дивишся на людину і вже знаєш, що ви  нею не поладнаєте. Та й мені здається, що вона була з Раяном тільки через те що він має свій бізнес, завдяки якому почав уже добре заробляти. Дякувати цьому навіть купив квартиру.
-  Не роби вигляд, що тобі шкода. – сказав він, сміючись. – я знаю, що вона тобі не подобалась.
-  Ну добре, ти мене розкусив. А ти сам як?
-  Звичайно обідно, що я витратив на це чотири місяці свого життя, але що є то є. 
-  Ну то так.
-  Хочеш підемо нині погуляємо?
-  Та ні напевно, якщо ми поїдемо то треба буде за ці вихідні ще дещо зробити.
-  А ну ок.
-  То коли ми їдемо?
-  Ну я думаю в понеділок. Лука написав, що вони з Кайлі виїжджають завтра.
-  Ну тоді дороблю якраз усю роботу, зберу речі, і в понеділок заїду за тобою. Ти тільки напиши коли. Ну і я надіюсь ти квитки купиш, я тобі все перекину на карту, скажеш скільки.
-  Окі, працюй, а я тоді пошукаю квитки на понеділок.
-  Добре, здзвонимось
-  Ага, всьо, папа. 

Після дзвінка я відкрила свій ноут і одразу почала шукати квитки на літак. Дякувати Богу їх було багато, тому вибрала той рейс, який нам найбільше підходив по часу, і купила, одразу переславши копії квитків Раяну.
Через декілька хвилин він прислав скрін, що перекинув мені кошти за квитки.
Щоб не сидіти у дома я вирішила набрати Глорію. Знаю що вона точно не зайнята, бо коли ми йшли після роботи додому вона казала, що в неї немає планів на вихідні, ну хіба вона найшла чим зайнятися, але це малоймовірно.
Я згадала, що мені треба трішки докупити речей на пляж, а коли на тебе хтось дивиться з боку легше щось обрати. А в неї дуже гарний стиль.
-  Зайнята? – одразу питаю я.
-  Звичайно що ні. 
-  От і добре. Підіймай свою красиву дупу з дивану, одягайся малюйся, і їдемо на шопінг.
-  Ого що то з тобою. Ти вже давно мене так не кликала.
-  Та бо просто у мами моєї день народження, і брат покликав нас всіх на відпочинок, тому мені треба оновити трішки мій гардероб, ну і ще може дещо докуплю до подарку.
-  Ну ок.
-  Тоді через дві години зустрінемось?
-  Та думаю так. Біля торгового центру «Вілла»?
-  Та давай там.
-  Всьо я біжу збиратись.
Поклавши телефон на ліжко я відкрила шафу, і мій погляд зачепила біла сукня міді довжини, яка так пасує під теперішню погоду.
Зібравши волосся в легкий пучок, вирішила докінчити образ дрібною підвіскою, і окулярами. Нанесла легкий макіяж і попшикалась своїми улюбленими духами, які дуже солодко пахнуть.
Взутись я вирішила в білі кроси, з широкою підошвою, щоб додати собі ще трішки сантиметрів росту. Закинувши потрібні речі в білу сумочку вийшла з квартири.



                                             *****

Вийшовши з таксі, я поглядом шукала Глорію, але дякувати Богу довго шукати її не треба було. Її рижу голову легко замітити. Вона як завжди виглядала ідеально. В мене інколи таке враження, що вона вийшла просто з пінтересту.
Побачивши мене, вона помахала мені рукою, а я пришвидшившись, підійшла до неї.
-  Привіт ще раз. – кажу я.
-  Привіт. Боже невже це ти мене покликала, а не навпаки.
-  Ніби я тебе нікуди не кличу.
-  Ну добре, але в книжкові магазини я не дуже люблю ходити, тому й відмовляюсь.
-  Ну все, я на тебе неображаюсь, пішли ато вже майже вечір, а ми ще нічого не купили, та що не купили, ми ж навіть ще нікуди не зайшли.
-  Ходи. Ти що б хотіла купити?
-  Ну я думала на рахунок  якогось плаття, шортів паро футболок, ну і купальника, бо мої вже дуже старі. Ну і ще треба буде зайти в іграшковий магазин купити якийсь подарок для Софі.
-  Ага. Буде весело.
Дійшовши до першого магазину, я одразу побачила красиву муслінову сукню світло-рожевого кольору. І одразу виникло бажання її поміряти.
От деколи заходиш в магазин і одразу розумієш, що це сукня саме твоя, ніби вона до тебе говорить. 
-  Гарна сукня. – підійшовши ззаду сказала Глорія.
-  Думаєш?
-  Ага. Вона ніжна, і буде дуже пасувати під твоє світле волосся, ну і тканина дуже легенька, на літо саме то.
-  Треба поміряти.
-  Йди. А я гляну, може собі ще щось знайду.
Взявши плаття свого розміру, я пішла в примірочну. Дуже добре, що вона дуже велика, і тому я одразу зайшла в вільну. Якби вона була менша, то напевно треба б було дуже довго чекати.
Як і казала Глорія, ця сукня ніби була зшита на мене, вона ідеально сіла на талії, а колір дуже гарно пасував мені, я в ній відчула себе маленькою принцесою, хоч воно і було коротке, а для мене всі принцеси повинні були мати довгі сукні.
Взявши телефон в руки я зробила декілька знімків, щоб показати Глорії, і заодно надіслала Раяну. На що дуже скоро отримала відповідь, у виді смайлика, який показував палець вгору, і повідомлення, що ця сукня мені дуже пасує.
Не знаю чого, але після цього повідомлення мені стало дуже приємно, ніби я й очікувала цього схвалення від нього.
Вийшовши з примірочної я знайшла подругу в відділі біжутерії, вона дивилася на різні сережки.
-  Ти вже все?
-  Ага.
-  Береш плаття?
-  Та. А ти? Ти щось найшла собі?
-  Ось ці джинси, і от думаю чи потрібні мені ці сережки, ну або може якісь інші.
-  Ну вони досить гарні.