1 розділ

Перегляд нового сезону Бріджертонів, разом з моїм найкращим другом приносив не аби яке задоволення.
Подзвонивши йому, я вже знала, що він не відмовить. І ось коли піца, яку ми вже майже з’їли, лишилася лежати десь на другому кінці стола, а серіал майже скінчився, я забула спитати головне:
-  Тобі хоч подобався серіал? Чи ти просто так зі мною за компанію? 
-  Не буду брехати,- сказав Раян – якби не ти, я б його не став дивитись.
-  Він що такий жахливий?
-  Ні, ну то просто не мій жанр.
-  Ну та, я забула, що ти в нас затятий фанат марвел. Скільки раз ти вже все передивився?
-  Олі перестань.- глянув він до мене з його єхидною усмішкою – ти ж знаєш, що я жартую. Мені ж подобається майже все що й тобі.
-  А що це тобі не подобається?- - жартівливо сказала я, щоб його трішки понервувати .
-  Еееееем.
Він любить так тягнути, бо дуже добре знає що  я це страшенно не люблю. Тому навіть книжки я читаю за одний вечір, бо не люблю інтриг.
-  Раян а ну кажи.
-  Еммммм.
-  Раян кажи, а то тобі зараз буде не солодко.  – пригрозила я, встаючи з свого місця, і прямуючи в його сторону. А він всівшись в моє крісло гойдалку навіть не рухається.
-  Мені не подобається фісташкова паста. – нарешті відповів він, одночасно роблячи вигляд ніби він захищається, але все так і сидить в кріслі.
-  Ну добре. Це тобі я пробачаю. – кажу я вмощуючись назад на диван.
Коли ми додивилися серіал вже на годиннику була друга година ночі, але це був вечір п’ятниці, тому нас взагалі не лякало, що ми завтра рано точно не встанемо.
Ми б можливо так і далі б сиділи, і розмовляли по щось, але Раяну подзвонила Люсі. 
-  Ало. Так я в Олі, ти щось хотіла. – відповів він. – я думав ти тільки після завтра приїжджаєш, ти чому не сказала, що сьогодні. Гаразд я їду по тебе. 
Закінчивши розмову він встав з крісла і почав шукати свою куртку і ключі. Чому шукати? Бо він з тих людей який ніколи не кладе речі на місце. Якби хтось зайшов в його квартиру то можна б було подумати, що то якесь сміттєзвалище, а не квартира де проживає особа якій вже двадцять п’ять. Ну але в принцепі він з п’яти років взагалі не змінився.
Так я його знаю з п’яти років. Ми можна сказати виросли разом.  З ним я познайомилась, коли він з батьками і сестрами переїхав в будинок яки знаходиться навпроти нас.
Він був найменшим з трьох дітей в сім’ї. дві старші сестри хоч його дуже любили, але як і всі сестри любили над ним познущатись. 
Тому він часто тікав на дорогу, щоб заховатися від них. Там то я і його зустріла. Пам’ятаю як сьогодні. Згадуючи мені аж хочеться сміятись. Я тоді гралась м’ячиком,  і він як на зло покотився через дорогу, в сторону їхнього будинку. Тому я довго не думаючи пішла його забирати, хоч і батьки казали, щоб я на дорогу сама не ходила. 
Дійшовши до  м’яча, я нагнулась щоб його взяти, але мою увагу привернули шльопанці в вигляді зайчика, які виглядали з кущів, що були біля бокового паркану подвір’я сім’ї Фостер. 
Підійшовши я зразу спитала, хто там. А тоді з під кущів визирнула голова з світло каштановим волоссям, що ніби світилося на сонці, і його карі очі, що віддавали бурштином. 
Він тоді ховався там від сестер. Та я не довго думаючи покликала його грати з собою в м’яч, і з того часу ми дружимо. 
Звичайно зараз багато чого змінилось. Як і він. Раян тепер не той маленький хлопчик, що ховався за кущами. Він дуже змінився. Підріс аж до сто вісімдесяти двох метрів, наростив собі м’язи, і став виглядати як чоловік. Можливо якби я його не знала з дитинства то б закохалась. Але якби він змінився він завжди буде для мене тим малим Раяном.
Ну а я не дуже змінилась, я все та ж дівчинка, яка не дуже хотіла слухати батьків, яка завжди шукала пригоди на п’яту точку, та я навіть не дуже й виросла, мій ріст всього лиш метр п’ятдесят п’ять. Тому навіть в двадцять п’ять мені не хочуть продавати пиво, якщо я не маю паспорта.
-  Люсі вже приїхала?- спитала я. Люсі то є його дівчина. І вона мене страшенно не любить, бо думає що дружби між чоловіком і жінкою не існує. Але я і Раян слугуємо ще тим розвінчуванням цього міфу.
-  Ага. Вибач що так скоро йду. 

-  Ти що не вибачайся вона твоя дівчина, тому звичайно ти до неї маєш поїхати.
-  Ти точно не обижаєшся?
-  Звичайно, що ні. Ти ж мене знаєш. Я знаду собі завдання. Наприклад піду спати, вже пізна година.
-  Добре, завтра подзвоню до тебе.
-  Не переживай за мене, до тебе приїхала дівчина, ти маєш з нею бути, а не за мене переживати. Тому давай йди до неї.
Провівши його до дверей я пішла назад до кімнати щоб прибрати з столу піцу і пусті банки з під пива.
Та я дівчина і дуже люблю пиво, і ви мені нічого не зробите.
Якщо чесно, то якогось милого Люсі дуже ревнує Раяна до мене. Хоч знає що я знаю його ще з п’яти років, що ми разом виросли, ми з ним навіть більше як брат і сестра. Хоч в нього і є дві старші сестри а в мене старший брат, та ми були з ним рідніші ніж з нашими рідними сестрами і братами.
Можливо це через те що ми одного віку, чи може через те що ми дуже схожі.
Проте ні. Насправді ми з ним скорше як інь та янь. Він спокійний а я навпаки, якщо посиджу на одному то це або я хвора, або дуже п’яна.
Але все ж таки ми ще й досі дружимо. Хоч і в нього є  багато  друзів а в мене ще більше. Ми завжди разом, ну окрім університету і роботи, ми завжди були і є разом.
Поприбивавши на столі я якраз заходжу на кухню як в кишені моєї худі, яку я вкрала в Раяна, дзвонить телефон. 
Я дуже здивувалася, бо на екрані телефона висвітлилось ім’я Луки. Це мій брат. Але це дивно, бо він майже не дзвонить, він все пише, і то коли має час, бо він працює в банківській компанії, в іншому місті, тому ми з ним бачимось тільки на свята. 
Та й у дитинстві в нас не були дуже близькі стосунки, адже я народилась тоді, коли йому було уже дев’ять, і він уже привик, що він єдина дитина в сім’ї .
-  Ало. Щось сталось?- питаю я включаючи гучномовець, адже збиралась мити посуд.
-  Ало . Ні . А що щось мало статись?- здивовано питає він.
-  Ні. Просто ти дуже рідко дзвониш. Тому я подумала, що щось сталось.
-  Ну добре ти мене розкусила. В нашої мами скоро день народження, тому я вирішив їй зробити сюрприз і тому орендував будинок біля океану на цілий тиждень.
-  Вай, супер це їй точно сподобається, бо вона вже давно з татом нікуди не їхала.
-  Та. Але туда поїде не тільки мама і тато а й сім’я Фостер, і я з Кайлою і Софі. – це його дружина і дочка. – а дзвоню я до тебе щоб ти брала Раяна і через тиждень тягнула свою задницю до нас. Адрес я тобі кину в телеграм.
-  Але в мене робота. Та й не думаю що дівчина Раяна його відпустить.
-  Мене це не цікавить. Просто уяви, як мама зрадіє. Та й Софі дуже скучила за своєю тіткою.
-  Добре я візьму відпустку, а за Раяна як взнаю то  тобі відпишу.
-  Все буду чекати відповіді, але передай йому, що відмазки не приймаються, бо Софі і за ним скучила.
-  Добре. Все. Передавай всім привіт. А я біжу спати.
-  Все па. Але не забудь написати.
-  Добре. Не забуду. Па.
Коли ми договорили я якраз до прибирала все, і з чистою совістю можу йти спати.
Тому швидко прийнявши ванну, я переодівають в свою улюблену піжаму,  і прямую в своє ліжечко, яке я обожнюю мабуть найбільше за все що є в цій квартирі.