Безсоння

Безсоння моє - прокляття страшне
Не зцілили його ні каяття, ні молитви
Ні роздуми довгі, ні докори різні
Нічого... 
Зовсім нічого.

Безсоння моє - розтягує час
Без сну я - мов безсмертя отримав
І став я всесильним, я силу урвав!
Я спати так хочу страшенно...

-... Я хочу вбити свого молодшого брата.

Такі по справжньому щирі, нічим не обтяжені виливи душі способом слова, були можливі лише у стінах цієї старенької, але виваженої стилем кімнати. Формально ми називали її кабінетом. 

- Он воно як? 

- Так! Ось чого я насправді потайки бажаю!

Від повторної хвилі психо-удару гіркої правди, Ньютонівська Колиска на столі поблизу, у відразі почала лихо колихатися. Навіть полірована до  ідеалу сталь не змогла у спокої витримати те, що виливалося з мого рота прямо тут і зараз. 

- Потайки? Значить ви цураєтеся цього свого бажання? Вам неприємно від того, що ви переживаєте такі темні емоції до свого брата?

І лише в цьому кабінеті, один напроти одного, співбесідники здатні були продовжити розмову, як ні в чому, після настільки ганебного зізнання. Втім, здавалося тут таке траплялося не вперше. 

- З одного боку - так. А з іншого й ні... Розумієте, в думках я настільки часто програвав цей сценарій і...

- Вас це збуджує? - випередив мене доктор, - Вам подобається думка про вбивство? 

- Так. 

- Дякую вам за відвертість, Дем'яне, - чоловік у дешевому коричневому костюмі, переклав нога на ногу, не упустивши можливості мимолітно оглянути свої лаковані шкіряні туфлі, що кажучи відверто, були не більш вартісні, - Гадаю, з цим ми зможемо працювати, тому зайвий раз не переймайтеся...

Після, він промовить фразу, яку озвучував в цьому кабінеті неосяжну купу разів. І кожного разу, вона залишала після себе надію. Надію на те, що у когось...

Що тепер у мене є шанс. 

- Ви не злочинець, поки не вчинили злочину, а значить - у вас ще залишився час, щоб все обдумати, як слід. Я не стану звертатися у поліцію так, як це зовсім ні до чого не призведе. Ніяким чином не розв'яже проблему, що у вас склалася. Ви потребуєте належного лікування та уваги, Дем'яне, а не жорстокої і сліпої кари, лише за думку, що ви сміливо зараз озвучили. Я вірю, що для вас ще не все втрачено.

- Справді? Я, - мені перехопило подих, - Я.... Дякую вам, докторе! Навіть не знаю що й казати... Але хіба ви справді вірите?

- Головне, щоб вірили ви, - він знову змінив положення ніг, не зводячи з мене очей, - Маєте розуміти, Дем'яне, я лише можу направити вас у правильну течію, однак я не маю жодної влади над вашими думками чи бажаннями... Тип паче над діями. Все у ваших руках. Тільки ви здатні змінити своє життя, русло своїх помислів, якими б вони не здавалися вам або оточуючим. 

- Безмежно вдячний, докторе! - мені захотілося в ту саму мить підірватися з крісла, розплакатися й міцно обійняти цього світлого чоловіка переді мною, але я одразу відкинув цю думку, коли нарешті усвідомив, що усе це було не більш ніж коротким спогадом, що мов спалах, проблиснув перед очима.   

- Отож, як наразі просуваються ваші з братом відносини? - наступне питання доктора остаточно витягнуло мене з короткого трансу у теперішній час. 

- Ніяк. Для нього я, як і зазвичай - тупий, нікчемний старший брат, хоч він цього й не показує. Нічого нового... - розповідав я, крізь короткі позіхання, поки приходив в себе, - Він не ставить мене у приклад наслідування, не рахується з моїм словом, і чесно - Слава Богу, що це так. Уявити страшно, щоб з ним було, якби він намагався стати таким, як я...

- Саме тому ви затаїли на нього таку образу? Вас дратує, що він досі не втратив надію, що рухомий ентузіазмом молодості він завжди прагне до чогось більшого? В цьому він зовсім на вас не схожий.

- Можливо, - неохоче погодився я, - У нього стільки амбіцій, друзів, стільки радості в житті. Я ж... Будучи дітьми від одних батьків, я просто уявити собі не можу, чому ж я усього цього не маю? 

- Різний підхід? - висунув версію доктор, -  Він життєрадісний, завжди усміхнений, легковажний. Ні про що ніколи настільки поглиблено не замислюється, як ви... Це нормально, що люди різні, навіть якщо ви брати. У кожного свій шлях, і кожному цей шлях судиться пройти по різному. Він не зазнавав знущань в школі, батьки ставилися до нього більш м'яко, аніж до вас, до старшого сина... Він полюбляє займатися спортом. Волейбол, якщо не помиляюся? Ба більше професійно. Так, як його хобі активніші й більш соціально виражені - немає нічого дивного в тому, що він заводить більше знайомств, ніж ви. Його інтереси простіші для маси. Там він знаходить більше розуміння. Ось і все. 

- Значить я відпочатку все роблю неправильно? 

- Чому ж неправильно? - зауважив доктор, - Ваше життя - це ваше життя. Ніхто не вправі говорити вам, що правильно, а що - ні. Ви обрали такий шлях, шлях який вам подобався, який приносив вам задоволення у найтяжчі моменти життя... Щоденний перегляд порнографії, мультфільмів чи серіалів, в супроводі смачної, хоч і не надто корисної для здоров'я їжі, від самого ранку, до пізньої ночі. Пригадайте, ви розповідали, що були дні, коли ви зовсім могли не спати. Дайте ж самі собі відповідь - чи робили б ви все це, чи нехтували б власним відпочинком, якби це було для вас неважливо? Якби це не приносило вам такого задоволення? 

Я лиш гидко всміхнувся доктору, вишкіривши пожовтілі зуби, зморщивши лице та чотири свої рідні підборіддя. 

- Тут ви цілком праві. До певної миті мені це дійсно подобалося. Вигадані світи, нові сюжети, історії... Моя палка пристрасть! Це сповнювало моє життя барвами, яких так бракувало у реальності! Я жадав бачити більше, хотів знати, розбиратися у цих світах! Мов на голку підсів. Настільки загнався, що ніколи й нічого не випадало з голови: я знав кожного персонажа, головного, другорядного чи взагалі якогось статиста! Кожну чортову літеру з абзаца вичитував шукаючи приховані сенси, яких бляха й не було! Я відчайдушно сперечався на форумах з такими ж індивідами, як я. Всіляко доводив свою позицію, чого не міг та і не хотів у реальності. У вузьких колах мене називали - "старійшиною", "відуном"! Гуру! Я думав тоді: "Хіба таке взагалі можливо для мене?*. Стати кимось важливим... І зі мною рахувалися. Хоча зараз не віриться, але я навіть сам писав, деякий чач! Я творив, мов справжній митець, уявляєте? Проте потім...