Безсоння

Безсоння моє - прокляття страшне
Не зцілили його ні каяття, ні жодні молитви
Ні роздуми довгі, ні докори різні

Нічого...

Зовсім нічого.

Безсоння моє - розтягує час
Без сну я - мов безсмертя отримав
І став я всесильним, я силу урвав!
Я спати так хочу страшенно...

-... Я хочу вбити свого молодшого брата.

Такі, по справжньому щирі, нічим не обтяжені виливи душі способом слова, були можливі лише у стінах цієї старенької на вигляд, але виваженої стилем кімнати. Формально, між собою, ми звали її кабінетом.

- Он воно як? 

- Так! Ось чого я потайки насправді бажаю!

Від повторної хвилі психо-удару гіркої правди, Ньютонівська Колиска на столі поблизу мене у відразі почала лихо колихатися. Навіть полірована до  блиску сталь не змогла у спокої вислухати те, що виливалося з мого рота прямо тут і зараз. 

- Потайки? Значить ви цураєтеся цього свого бажання? Вам неприємно від того, що ви переживаєте такі темні емоції до свого брата?

І лише в цьому кабінеті, один напроти одного, співбесідники здатні були продовжити розмову, як ні в чому, після настільки ганебного зізнання. Втім, здавалося тут таке траплялося не вперше. 

- З одного боку - так. А з іншого й ні. Розумієте, в думках я настільки часто програвав цей сценарій і...

- Вас це збуджує? - випередив мене доктор, - Вам подобається думка про вбивство? 

- Так. 

- Дякую вам за відвертість, Дем'яне, - чоловік у дешевому коричневому костюмі, переклав нога на ногу, не упустивши можливості мимолітно оглянути свої лаковані шкіряні туфлі, що кажучи відверто, були не більш вартісні за сам костюм, - Гадаю, з цим ми зможемо працювати, тому зайвий раз не переймайтеся...

Після, він виголосить промову, що звучала в цьому кабінеті неосяжну купу разів. І щоразу, вона залишала опісля себе надію. Надію на те, що у когось...

Що тепер у мене є шанс. 

- Ви не злочинець, поки не вчинили злочину, а значить - у вас ще залишився час, щоб все обдумати, як слід. Я не стану звертатися у поліцію так, як це зовсім ні до чого не призведе. Ніяким чином не розв'яже проблему, що у вас склалася. Ви потребуєте належного лікування та уваги, Дем'яне, а не жорстокої і сліпої кари, лише за думку, що ви сміливо зараз озвучили. Я вірю, що для вас ще не все втрачено.

- Справді? Я… - мені аж перехопило подих, - Я дякую вам, докторе! Навіть не знаю що й казати... Але ви справді вірите?

- Головне, щоб вірили ви, - він знову змінив положення ніг, не зводячи з мене очей, - Маєте розуміти, Дем'яне, я лише можу направити вас у правильну течію, однак я не маю жодної влади над вашими думками чи бажаннями... Тип паче над діями. Все у ваших руках. Тільки ви здатні змінити своє життя, русло своїх помислів, якими б вони не здавалися вам або оточуючим. 

- Безмежно вдячний, докторе! - мені хотілося в ту ж мить підірватися з крісла, розплакатися і міцно обійняти цього світлого чоловіка, але я одразу відкинув цю думку, коли нарешті усвідомив, що усе до цього, було не більш ніж коротким спогадом, що мимолітно проблиснув у моїх очах. 

- Отож, як наразі просуваються ваші з братом відносини? - питання доктора остаточно витягнуло мене з короткого трансу у теперішній час. 

- Ніяк. Для нього я, як і зазвичай - тупий, нікчемний старший брат, хоч він цього й не показує. Нічого нового... - розповідав я, крізь короткі позіхання, поки приходив в себе, - Він не ставить мене у приклад наслідування, не рахується з моїм словом, і чесно - Слава Богу, що це так. Уявити страшно, щоб з ним було, якби він намагався стати таким, як я...

- Саме тому ви затаїли на нього таку образу? Вас дратує, що він досі не втратив надію, що рухомий ентузіазмом молодості він завжди прагне до чогось більшого? В цьому він зовсім на вас не схожий.

- Можливо, - неохоче погодився я, - У нього стільки амбіцій, друзів, стільки радості в житті. Я ж... Будучи дітьми від одних батьків, я просто уявити собі не можу, чому ж я усього цього не маю? 

- Різний підхід? - висунув версію доктор, -  Він життєрадісний, завжди усміхнений, трохи легковажний. Ні про що ніколи настільки поглиблено не замислюється, як ви... – розповідав доктор про мого брата, якого ніколи в житті не бачив.

З моєю родиною він був знайомий лише з моїх вуст, але описував кожного з них, ніби знав їх десятки років. Здавалося, доктор здатний бачити людей наскрізь, а можливо, я займався звичайним самообманом, сліпо вірячи, що те що я наплів доктору, і те, що він зараз видавав мені у відповідь – справжня істина.

- …Це нормально, що люди різні, навіть якщо ви рідні брати. У кожного свій шлях, і кожному цей шлях судиться пройти по різному. Проте, варто зазначити, що ваш брат ніколи не зазнавав знущань в школі, батьки ставилися до нього більш м'яко, аніж до вас, до старшого сина... Він полюбляє займатися спортом. Волейбол, якщо не помиляюся? Тим паче професійно. Здається він знайшов справу усього життя, що не вдалося вам… І так, як його спосіб життя активніший та більше соціально виражений за ваш - немає нічого дивного в тому, що він заводить більше знайомств, аніж ви. Його інтереси простіші для сприйняття маси. Там він знаходить більше розуміння. Ось і все. 

- Значить я з самого початку все роблю неправильно? Живу не так, як треба? На це натякаєте?

- Чому ж неправильно? – швидко парирував доктор, - Ваше життя - це ваше життя, Дем’яне. Ніхто не вправі говорити вам, що правильно, а що - ні. Навіть я. Ви обрали такий шлях, який вам подобався, що приносив вам задоволення у найтяжчі моменти... Щоденний перегляд порнографії, мультфільмів та серіалів, в супроводі смачної, хоч і не надто корисної для здоров'я їжі. Від самого ранку, до пізньої ночі. Пригадайте, ви розповідали, що були дні, коли ви зовсім могли не спати, - доктор нахилився ближче, - Дайте самі собі відповідь - чи робили б ви все це, чи нехтували б власним відпочинком і здоров’ям, якби це не приносило вам задоволення?