Частина 18. Старі борги.

Вовкодав непомітно під'їхав до дивного закладу, що весело миготів різнокольоровими вогнями. А просто у вітрині танцювали різноманітні напівголі дівчата різних форм та видів.

— Ми точно сюди потрапили? — перепитала Муха, трохи зніяковівши від побаченої картини.

— Точніше не буває. — зітхнув майстер-сержант Грізний. — Я його маячок активував, перед тим як він з автосалону, з цією ліліпутською, ентівською тачкою поїхав. Давайте народ, він точно десь тут. Скоро бій, а він по забігайлівках вештається! Начебто мені своїх спиногризів мало, так ще один на мою голову разом із курми звалився! Он він, рідненький! В обнімку з чорною білкою йде!

— Ти мене поважаєш? — не відпускав я чорного, зубастого друга. — Давай доп'ємо на брудершафт! А то дівчата тут такі страшні…

— Зате, двадцять одна… — ікнув чорний як ніч ент.

— Твоя правда… — не став я з ним сперечатися.

— Лис! — підбігли до мене Макс із Мухою. — Ходімо, там Хрюк із Сивою Мордою скоро битися буде! Вона ж його прикінчить!

— А! Друзі! — зрадів я їм. — Дозвольте вам представити, це мій найкращий друг, Міхо.

— Який ще, до літаючих корів, Міхо? — не зрозумів підійшовший сержант. — Той самий? Покійний, безголовий ент, з якого я опудало хотів тобі недорого набити?

— Я його не знаю! — відчувши, що знову запахло смаженим, замотав головою ент. — Ось ваш друг. А там, мій новий автомобіль. — Міхо акуратно позадкував до машини. І швидко в неї застрибнувши, тут же дав газу.

— Міхо! Ти куди? А на брудершафт? — ледве ворушачи язиком, проводив я його втомленим поглядом, одночасно схопившись за поламані полковником Жабо ребра. — Ну ось… А ми тут так добре гуляли, а ви все зіпсували…

— Лисе, ти що, хочеш сказати, що ти оживив того самого, розірваного надвоє ента? — не зрозумів сержант.

— Ну так, голову пришив і оживив, що тут такого… — махнув я на них рукою. — Щоправда, він не пам’ятає ні хріна… І чорний як… Як твоє смачне волосся. — я допив пляшку і занюхавши зібраним ззаду волоссям Мухи, яка тримала мене за хворі ребра, відразу вирубився.

Макс із Мухою, підхопивши худорлявого солдата альянсу, стояли нічого не розуміючи. Аж раптом маленька машинка повернулася, з вікна висунувся все той же ент і викинув у вікно червоний плащ полковника Жабо.

— Ось, викупив назад у мого кузена. Я тут ні до чого. Він сам його за п’ять золотих і три пляшки бухла йому продав. Не треба з мене опудало робити. — і відразу ж знову рвонув кудись у далечінь.

— Гаразд, воїни… — суворо подивився сержант на парочку, яка ледве тримала непритомного рядового. — Ви цей тактичний, командний костюм не бачили. Це зрозуміло? — Макс із Мухою негайно кивнули, а п’яний я, сонно гикнув.

«І як він поцупити то його примудрився? Та ще й через охорону пронести… Розуму не прикладу!» — здивувався сержант. Ми ж його на ношах, майже бездиханного виносили. Але потім перевів погляд на Ента, що віддалявся. — «Невже й справді оживив…» — не міг повірити своїм очам Грізний. — «Та ні! Той рудий був, а цей чорний, як чорна діра… Маячня якась.» — замахав він головою, відганяючи від себе дивні думки.

— Вантажте це непорозуміння у вовкодав, і погнали на Арену Смерті. Нам до ТК на планету Ваал лише кілька годин залишилося! І начепіть на нього його смердючий плащ. Може той його хоч трішки протверезить, поки до арени під'їжджати будемо. І обережніше там, а то він мені купу грошей винен, ресторатор хрінів…

***

Хрюку втрачати було нічого. Зубасті Тіні позбавили його всього. Нових друзів, — продавши тих у рабство на планету Клупс. Роботи, — підірвавши ресторан «Не відкинь копита». І навіть господаря, якого забрали солдати альянсу, заодно конфіскувавши всі його гроші на військові потреби за допомогою полковника Жабо, який мав повний доступ до рахунків кадетів. Усе, що йому залишилося, це його нікчемне життя і блакитна мрія вийти на ринг зі справжнім чемпіоном. Але навіть зараз, стоячи на цьому заповітному місці, серед десятків тисяч уболівальників, сотень репортерів і багатомільярдної трансляції на всю галактику, він чомусь не радів. Єдина істота, яка його зараз хоч якось підтримувала, це була ця дивна руда Лисиця, яка так і не зронила жодного слова. Та стояла в його кутку серед купи його свино-родичів. Старого, буркотливого татуся-свина, неймовірно гордого за його недолугого сина, який на всю пихкав димлячою цигаркою, в розрахунок можна було не брати. Як і його вісімнадцять братів, які все життя знущалися з нього. І Хрюку дуже не вистачало цієї дивної людини, з приходом якої так круто змінилося все його життя. Але тут загуділи фанфари, і під колись популярну пісеньку, впевненим, пружним кроком, на ринг піднялася Сива Морда…

***

— Гаряче вітаємо наших численних підписників, нашого, з Щасливим Кренделем, платного каналу!

— Ти мав на увазі, Рею, з Неймовірно Щасливим Кренделем.

— Так, і неймовірно щасливим Реєм! І все завдяки невтомному балагуру, людині на ім’я Лис. Який зібрав понад сто мільярдів переглядів цієї трансляції для нашого каналу. І це ще не межа!

— До речі, а ти чув, що він, не встигнувши стати новим власником ресторану, одразу ж його втратив. А старий власник, у минулому великий чемпіон, Дядечко По, через копійчану економію його не застрахував.

— Ох вже ці, підземні, газові кишені. І куди дивиться архітектурна інспекція міста? А якби постраждали відвідувачі?

— На щастя Рей, усі живі! І навіть наш новий чемпіон. Кривавий Розчленовувач Хрюк. Який вже в рингу і готовий показати все на що здатний проти досвідченого бійця.

— Неймовірно досвідченого бійця. Більше тисячі поєдинків! І поки ми чекаємо виходу Сивої Морди, я хочу нагадати всім нашим глядачам заради чого всі ми тут сьогодні зібралися і з нетерпінням чекаємо на початок довгоочікуваного поєдинку великого чемпіона і його грізного претендента за титул.

— Так Рей, але ми з тобою знову лопухнулися, вклавши чималі гроші в цей нікому непотрібний андеркард, майбутнього шоу.

— Я так не думаю. Тому що, вгадай що?

— Я не знаю Рей, сталося неймовірне і Альянс переміг у міжгалактичній війні?

— Ні! Краще! Люди в білих футболках викинули з сірого мішка найкраще, що могло трапиться з нами в житті…

— Ну, не тягни, Рей. Що ж там таке?

— Ти не повіриш, вони викинули на ринг Лиса!

— Ну що ти таке говориш, Рей! Це було б занадто добре, якби це було правдою! Хоча, почекай… Це точно він! Я його худу дупу, яка принесла нам величезні гроші, впізнаю із сотень тисяч худих дуп!

— А давай підтримаємо Ліса, і відкриємо збір на його новий ресторан. Все-таки він нам, непогано так, допоміг.

— А давай Рей! І особисто від себе, я відразу ж скину йому на рахунок, два золотих кредити. І поставлю на його перемогу п’ять срібних монет, раз Кривавий Розчленовувач Хрюк вирішив віддати йому право битися в цьому епічному поєдинку.

— Я б не витрачав стільки грошей даремно, але все ж підтримаю тебе і своїм мідяком на перемогу людини. Тим більше, що тут просто фантастичні коефіцієнти. Ну ж бо, Лисе! Досить лежати й пускати носом бульбашки! Встань і наваляй цій хитрій, старій дворнязі! Ми в тебе віримо!

***

Мені знову снився дивний сон. Я був по вуха закоханий у прекрасну, багатозубу блондинку. Може не таку досконалу як Система, але теж нічого. Звідки я це знаю? Я постійно про неї думав, поки кував мечі. Закінчивши роботу в кузні, я вмився і припав губами до відра з чистою, колодязною водою. Я пив і пив глибокими ковтками цей солодкий нектар, насолоджуючись кожною тягучою краплею. Поки мене не відволікли чиїсь ніжні руки, закривши мені очі.

— Вгадай, хто це? — прошепотів неймовірно томний, жіночий голос, своїми ніжними губами лоскочучи моє мокре вухо.

— Козломордий півнехвіст? — цілком серйозно запитав я пристрасно дихаючу Віанну.

— Ах ти ж, жалюгідний слимак! — штовхнувши кулаком у плече, одразу ж обійняла мене, який обернувся, красива, молода жінка, з білосніжною посмішкою на вже звичні для мене, вісімдесят чотири зуби. Її пристойних розмірів груди здіймалися від нетерпіння, і я відчув, що її рука, ковзнувши моєю голою, натрудженою спиною, одразу ж спустилася до дупи. Я підняв її на своїх сильних, фермерських руках і ми миттєво зійшлися в неймовірному поцілунку. Це було прекрасно… Поки я, навіщось, не почув цей огидний голос, який знову обламав увесь неземний кайф.

— Господарю, полегше. А то ти мені так всі зуби обламаєш. — пробасив десяти тисячолітній плащ. — У мене зношеність 72%, як не як. Зі мною обережніше потрібно поводитися, тим паче під час лікувального масажу.

— Якого ще, до старого Дідокриса, масажу? — запитав я у плаща в голові, всіма силами намагаючись не відволікатися від прекрасної Віанни.

— Лікувально-еротичного. Я ж не завжди в ката в підручних був. Спочатку в торговця гроші рахував, потім у селянина, буквально пів дня побув, поки розбійники мене з нього не зняли, а потім на вуличному бійці, зуби обламував…

— Гей, історику, давай, ближче до справи! — поквапив я Ненажеру, бо все почало чомусь якось дивно розпливатися. І процес пішов явно не в той бік.

— Поки я не потрапив до лікаря-збоченця. Цей придурок, крім постійних еротичних фантазій, все хотів золото із заліза отримати, алхімік недоумкуватий. Поки в одному з його експериментів, весь будинок гад, не спалив. Разом із собою. Відтоді я вогню і боюся…

— Я за тебе радий. Але якого хріна ти робиш у цьому прекрасному сні? І не міг би ти злиняти, якомога швидше. Поки я тут усе не закінчу.

— Так, я б злиняв. Але по-перше, сон одразу ж скінчиться, а по-друге, аж надто смачна в тебе кров.

— Ти що, скотина, знову до мене присмоктався?

— Вибач, Лисе. Нічого не можу із собою вдіяти. Але ти ж начебто не проти був? Та й підлікував я тебе капітально! Три роздроблених ребра зрослися як нові! Ти головне, сильно не смикайся з цією пишногрудою заразою, а то я зуби лише трохи всунув, щоб кінчики мені не відламав…

— Гаразд ескулап… Постараюся якомога легше. Ти головне, поверни все як було. Ну, ти зрозумів, про що я… — трохи ніяковіючи, попросив я плаща.

— Так, без питань! Звертайся, якщо що! — світ закрутився і всі образи знову набули колишніх обрисів. Боячись, що дівчина знову зникне, я лише сильніше притиснув її до себе і потягнувся губами до двох чудових диньок, що віддавали жаром і так весело підстрибували від моїх ніжних дотиків. Як раптом пролунав черговий знайомий голос і все знову зникло…

***

«Змовилися вони там усі, чи що! За таке взагалі, потрібно по морді бити.» — подумав я, і приготувався гарненько, комусь, усе ж таки врізати.

— Господар Лис. Я теж дуже радий вас бачити. Але не могли б ви перестати мене облизувати. На мене ж дивиться вся моя свино-сім’я. І ще сотні камер і понад сто тисяч глядачів. Це не рахуючи мільярдів уболівальників по всій галактиці. Хоча андеркарди, майже ніхто й не дивиться… — я розплющив очі. Переді мною була розгублена, але вочевидь зраділа пика Хрюка. За ним стояли не такі радісні, але дуже схожі на мого кулінара п’ятачки. Особливо мене напружив старий вепр, який грізно витріщався на мене з димлячою сигарою.

— Усім привіт… — доброзичливо посміхнувшись, помахав я групі підтримки.

— Ну, нарешті ти отямився! Як ребра, не болять? — я обернувся. Майстер-сержант, пихкаючи сигарою трохи меншою, ніж у величезного свина, згортав мій старий плащ. Провівши смердючу ганчірку сумним поглядом, я подумки попрощався з пишногрудою Віанною і, важко зітхнувши, буркнув:

— Якби ви почекали ще хоча б кілька хвилин, були б узагалі, як нові… А чому це старий кабан мені кулака показує? — не зрозумів я цих дивних знаків уваги.

— Не зважайте, господар Лис. — махнув рукою Хрюк. — Це мій тато-свин. Засмутився напевно, що я Вам своє право битися в майбутньому турнірі, за звання абсолютного чемпіона, передав. Це, якщо я виграю. Але Микола Миколайович має рацію. Я нічогісінько не пам’ятаю зі свого чемпіонства. А значить, це не я всіх переміг… — зітхнув із прикрістю Хрюк.

— У кого виграєш? — не зрозумів я.

— Ось у неї… — махнув Хрюк у бік величезного, сивого собаки, що вже піднявся на ринг.

— Ну, не фіга собі! — очманів я від побаченого. — Та вона більша за Гієнича раза в два!

— Ну, не в два… Просто худа дуже. І пам’ятай про око… — давав мені останні настанови перед боєм сержант. — І найголовніше. Вона вкрала наші бабки!

— Ви хотіли сказати, мої бабки? — не зрозумів я гумору.

— Ні, Лисе. Ти мені тут ще дві з половиною тисячі золотих за стару, ентівську тачку заборгував. А враховуючи решту витрат, включно з їжею, одягом і чималим хабарем командиру бригади з Ваала, то це вже наші гроші. І не забувай, що в тебе на рахунку зараз круглий нуль. А на ті два мільйони, сто шістдесят тисяч, мінус заправка і громаг, що з'їв Хрюк, нам іще корабель найняти треба, і покупця на Ларисскіні цяцьки знайти.

— Гаразд… — не став я сперечатися. — Так, який план?

Ніякого плану, що не дивно, не було. Точніше, він полягав в одному. Відвішувати цій старій дворнязі гарненьких стусанів, поки вона не віддасть наші гроші.

— І останнє… — подивився мені в очі Грізний. — намагайся обійтися без свого довгого, зеленого язика. А то мені вже починають ставити деякі запитання. Мовляв, ти не чиста людина. А напівкровка. А напівкровок у нас, ну, дуже не люблять.

— Я не напівкровка! — образився я. — Я студент!

— От і не виділяйся, студент… — поплескав мене по плечу сержант. — Давай, закінчи по-швидкому з цією злодійкуватою тварюкою, а то нам ще на транспортний корабель до Ваала встигнути треба…

***

— А ось нарешті й гонг!

— Сива Морда відразу йде в атаку зі своєю розмашистою комбінацією, якою вона не раз перемагала набагато досвідченіших і більших бійців. Найсильніші удари лапами і підлі стусани летять один за одним, але її суперник, неймовірним чином, все ж встигає ухилитися від цього смертельного вихору. І схоже, що вона неабияк спантеличена поточним станом справ.

— І більше того, Лис зустрічає її таким потужним ударом, що ту миттю відкидає до канатів. Десь я вже бачив цей страшний удар… Як ти Рей, не шкодуєш про свою дрібну ставку? Тисяча до одного, на Лиса?

— Ні. Мені шкода твої п’ять срібних монет. Ти тільки подивися на це! Триметровий монстр лише ще більше розлютився від доволі сильного, але єдиного удару й одразу ж застосував проти нещасного чоловічка, весь свій чималий арсенал. Лис явно приголомшений. Я думаю, вистачить ще пари точних ударів, щоб ти відразу втратив свої гроші.

— Ну, я б не став так поспішати. Та й Лис, не такий вже й простий! Згадай, як він заїхав орангутану Бобу по дзвіночках. Моторошне видовище…

— Але я хочу тобі нагадати, Рей, що у Сивої Морди дзвіночків немає. Але схоже, наша людина про це чомусь не знає. І негайно отримавши у відповідь найсильніший ляпас, відлітає у свій кут. Де гонг рятує його від остаточного розгрому. Хоча це вже не важливо. І схоже, він більше вже не встане…

— Дуже шкода… А то ми вже трохи назбирали з усієї галактики, Лису на ремонт ресторану. Двадцять тисяч, хоч і не врятували б його від повного банкрутства, але все ж могли трохи скрасити смуток від болісної втрати.

— Так Рей, один удар у такому поєдинку, це ні про що…



***

— Плащ… Одягніть на мене цей смердючий плащ… — не в силах поворухнутися, благав я накинути на мене мою застарілу ганчірку.

— Але навіщо? — не розумів сержант. Перерва всього лише одна хвилина, і витрачати її на переодягання, замість того щоб гарненько відпочити перед боєм? — Тобі потрібно ще парочку таких самих ударів нанести, і вважай, що справа зроблена.

— Миколо Миколайовичу, ви цілком можете самі вийти проти цієї скаженої зарази. Або он, Хрюка випустити. — Хрюк негативно захитав головою. Мовляв, спасибі велике за довіру, але мені і тут все прекрасно видно. — У мене переламані майже всі кістки. А ця штука допоможе мені їх підлатати. Та й хоч трохи захистить від її швидких лап. Ви ж знаєте…

— Ну гаразд… Раз допоможе. Тільки ти після цього, не здумай лізти до неї цілуватися. А то Хрюк, вже недавно пробував.

— Нічого обіцяти не можу. Але якщо після цього вона перестане мене так боляче бити, то варто спробувати. — на мене одягли смердючу ганчірку, і я тут же вирубився від нестерпного болю…

***

— Вітаємо!

Ваш живий предмет,

Дірявий Плащ-Живодер, отримав новий рівень, — 304!