Частина 14. Прозорливий капрал.

Усі сиділи мовчки, поглинаючи їжу ще в більших кількостях, ніж раніше. Неабиякий апетит був викликаний чималими переживаннями під час нещодавнього інциденту з бандою зубастої тіні. Після якого нам довелося попрощатися з напівзруйнованим, оздобленим у брудно-бурий колір, особистим кабінетом дядечка По. Хрюк запропонував викликати асенізаторів, щоб усе тут як слід відчистити. Я був, дуже навіть не проти.

З великими труднощами відмивши залишки бандитів з мого багатостраждального тіла, я вже вкотре одягнув новий комплект форми солдатів альянсу. А плащ, то взагалі, довелося мало не в окропі, разом із пекельним плямовивідником відварювати, до того він просяк останками вовчатини. Але закінчивши наводити марафет, я все ж таки приєднався до нашої чесної компанії, що тулилася біля дверей у щільно заповненій загальній залі.

Сумно втупившись у тарілку, Хрюк укотре, все ще тремтячими лапами, перевертав страшного вигляду, явно пересмажений біфштекс, усе ніяк не наважуючись від нього хоч трохи відкусити.

— Це все що від нас залишиться, після того як ми звідси вийдемо... — втомлено видихнув він. — Або можемо навіть і не виходити. Навіщо. Все одно ми вже вважай не живі. А тут нас хоч погодують наостанок. Так, господар Лис?

Я йому нічого не відповів, а з надією глянув на сержанта. Той із сумом дивився у свою чисту тарілку, намагаючись розгледіти там хоч щось, що можна запропонувати всій нашій компанії, яка добряче розрослася. Після інциденту з вовками склад нашої невеликої банди різко збільшився, одразу ж переваливши за півсотні з гаком звіряток, це не враховуючи сусідських офіціантів.

— М-так... Пересолено... — нарешті вимовив сержант. — І це, перцю забагато... Як цю бурду взагалі їсти можна! — кинув він виделку в абсолютно порожню тарілку...

— І недосмажено! — наминаючи вже третю, добряче обвуглену ногу, поскаржився орангутанг Боб.

— Так! Зовсім сире! — приєднався до скаржників Гімлі. — Може, краще офіціантів зіжремо? Все ж смачніше буде за ці помиї? — весь обслуговуючий персонал, відразу ж насторожено між собою переглянувся.

— Ми всі тут смертники! — забився в істериці свин. — А я, ще й на ринг вийти хотів... І він приречено плюхнувшись своїм п’ятачком у погано просмажене, підгоріле м’ясо, дуже голосно заридав, схлипуючи свинячими соплями в сусідську тарілку.

— Так, що тут таке відбувається?! — не витримав я загальної приреченості. — Хоч хто-небудь, мені пояснить? — всі здивовано витріщилася на мене.

— Лис, що тут незрозумілого? — раптом досить різко відповів сержант, у незвичній для нього манері. — Ми порушили правила, яких порушувати не можна. Перейшли дорогу найкрутішій банді на цій планеті! Тож тепер ми відзначаємо не тільки поминки за твоїм другом, а й за нами самими!

— Та годі вам! — встав я з-за столу, — Ви чого носи повісили? Он вас скільки! Крутих хлопців!

— Крутих? — виліз спантеличений орангутан, витираючи об сусідню, волохату краказябру, жирні від м’яса караглота, численні кінцівки. — Лисе, друже! Ти видно крутих не бачив... — але почухавши за вухом, усе ж уточнив для порядку, — хоча ні, бачив... Щоправда недовго. Он, ними вся сусідня кімната усипана... Скоро й нами весь цей величезний зал прикрасять. Можливо навіть, шматками по дрібніше...

— Та, що ти йому розповідаєш! — раптом обурився капрал, який не промовив жодного слова за останній час. — Йому-то, чого переживати? Світлячок вибухнув, від вовків жодної живої молекули не залишилося, а на ньому ні подряпини! Вовки всіх вас, разом із нашим невеликим підрозділом на курячий фарш перекрутять, і ніхто їм і слова не скаже!

— А ти чого скаржишся-то? — розвів усі свої величезні лапи Боб. — На тобі ж теж, начебто, жодної подряпини? Ну, хіба що купа дрібних дірок від гри в Дартс, на одному місці... — усміхнувся орангутанг.

— Здохнути з вами, придурками, не хочу! Що тут не зрозуміло? — визвірився на нього капрал Зуб.

— Но-но! Подушка для голок! Стеж за язиком! А то ж можна і не тільки дротик у дупу отримати, а й хорошого стусана під зад! Або ножик між очей... — і Боб, взявши зі столу означений гострий предмет, не гірше за покійного койота, почав ним жонглювати, перекидаючи з однієї довгої лапи в іншу, а потім різко кинув його в портрет дядечка По, який висів на стіні. З величезним чемпіонським поясом на половину картини. Сталь, що летіла, просвистівши в дюймі від переляканої голови капрала, влучила прямо в центр пояса, що віддалено нагадував коло для гри в дартс.

— Налякав їжачка голою дупою. — ковтнув клубок, що підступив до горла, капрал Зуб. І одразу ж витягнувши з тактичного черевика ножик, що не поступається за розмірами попередньому, з розвороту, не дивлячись, метнув його в ціль. Ножик капрала встромився поруч із тесаком Боба.

— Ого! — загуділи присутні, і одразу ж у бік неймовірно задоволеного собою капрала, полетіло більше сотні небезпечних предметів, включно з доволі гострими виделками.

— Припиніть! — прокричав злякано Зуб, відразу звалившись на підлогу і під градом металу, що летить, поповз у моєму напрямку, періодично озираючись на повністю обтикану столовими приборами стіну.

***

— Слухай, Лис... — суворо подивився на мене капрал, безцеремонно сівши навпроти, і одночасно зігнавши зі своїх насиджених місць двох підлеглих, що вже порядком наклюкалися. — Ти ж розумієш, що особисто я проти тебе нічого не маю. — поклав він свою важку лапу мені на плече і міцно стиснув долоню. — Навіть не дивлячись на твої, не схвальні альянсом, міжінопланетні зв’язки. Ти ж мені, вважай, життя врятував. А то, довелося б мені зараз разом із залишками вовків, у підземній каналізації щурів годувати. А вони там, знаєш які величезні!

Уявивши моїх хороших знайомих, які з апетитом поїдають його понівечене, перекачане тіло, він різко змінився в обличчі, і затряс головою, трохи послабивши пальці.

І треба зазначити, що хват у капрала був просто залізний. І мені до того було боляче, що система це одразу ж оцінила, вкотре прокачавши мені цю трикляту «Витримку Лева.»

— Але тут, така справа... Сам розумієш. Вмирати за просто так, зовсім не хочеться. Це ж не в бою. Ні слави, ні грошей родичам. Тож, зроби милість, поділися по старій дружбі секретом, як це в тебе так виходить. Може препарати якісь, в альянсі заборонені, приймаєш? — і Зуб пильно на мене глянувши, з новою силою стиснув неймовірно важку долоню. Але не встигнувши як слід встромити в мене пальці, і побачивши, як я напружився, приготувавшись до чергової порції нестерпного болю, раптом розплився в добродушній посмішці та розтиснув свою залізну руку і ляснув по плечу, яке й досі нило.