Частина 9. Щурячий король

Ми підійшли до виходу тунелю, на досить велике коло, де виднілося ще шість розгалужень на всі боки. І практично з усіх величезних дірок на нас полізли сотні щурів. Таких же здоровенних, як і наше хвостате військо.

Хто є хто, в цій шиплячій і пищачій бійні, було не зрозуміло від слова, зовсім. Але я, на якомусь незрозумілому, інтуїтивному рівні, досить точно відрізняв крукських щурів від місцевих.

Праворуч від мене дві здоровенні тварюки щосили рвали один одного на частини, одночасно вчепившись своїми гострими зубами в тіло свого суперника, і раз по раз, відриваючи шматки кривавої плоті.

Кращого моменту, щоб перевірити мою нову зубасту палицю, просто не було.

Я підбіг до щурів, що перекидалися, і з усього розмаху рубонув чужого пацюка по задній нозі. Зубаста палиця легко перерубавши шкіру, м’ясо, сухожилля і навіть кістки, вийшла зі зворотного боку стегна. Після чого її суперниця легко повалила дико волаючого, безногого щура і взялася рвати його на шматки.

— Нічого собі! — вирвалося в мене. Я подивився на сержанта. Той схвально закивав головою. Мовляв, нормальний ніж.

І тут я краєм ока помітив, як здоровенний щур кинувся прямо на мого командира, який усе ще схвально кивав, вельми вражений побаченим.

— Фас! — скомандував я, дивлячись на сержанта, і мій плащ в одну мить вкутав Миколу Миколайовича сірим покривалом. Велетень, що прилетів, усім тілом підім’яв під себе начальство. І я розігнавшись, вирішив видертися на нього, зверху. І там вже, будучи в відносній безпеці, відхреначити їй голову. Але ікласта тварюка і тут не схибила, а миттєво розвернувши до мене свою пащу, прокусила мене своїми здоровенними зубищами практично наскрізь.

— Ваше пасивне вміння «панцир черепахи» отримує рівень — 4!

— Ваше пасивне вміння травичка-загоювалка, досягла 2-го рівня! Рівень регенерації зріс на 2%.

Дивовижно. Хоч я і відчував нестерпний біль, але свідомість не втрачав, а отриманий під час атаки адреналін, то й зовсім прискорив мої рухи до крайньої межі.

Нанизаний на слиняві, щурячі зуби, я з усієї сили махнув «удар лісоруба» по затислій мене нижній щелепі. І відразу, разом із нею, впав на землю. Доклавши чималих зусиль, я все ж таки витягнув із прокушеного тіла стирчачі з грудей ікла.

Збожеволілий від болю щур, з усіх ніг помчав в протилежному від мене напрямку, змітаючи на своєму шляху своїх родичів, що билися не на життя, а на смерть.

Я подивився на рану в моїх грудях. Її не було.

Оце так подарунок! Усім подарункам подарунок! Ех, роздобути б таке вміння назавжди, ціни б йому не було!

Сержант практично не постраждав. Він, акуратно загорнутий у плащ, трохи постогнював, піднімаючись із підлоги.

— Гаразд, — сказав він поблажливо, — так і бути, поношу я поки що цю цю твою, смердючу ганчірку...

Я схвально кивнув і побіг на допомогу черговому щурячому братові, що потрапив у біду...

Здоровенні щури в запалі бою не звертали на мене практично ніякої уваги. І я спокійненько підрубавши зубастиком ще з десяток щурячих дуп, потроху просувався на допомогу братам-близнюкам, тільки й встигаючи раз у раз ухилятися від кривавих хвостів, що літали немов снаряди.

Як раптом величезна щуряча туша, перегородивши шлях, вирішила вшанувати своєю увагою мою скромну персону. А заодно й роздерти мене навпіл, величезною пазуристою лапою.

Виставивши палицю з кривими зубами вперед себе, я уважно спостерігав, як відокремлені фаланги щурячих пальців пролітають повз мої вуха, залишаючи за собою слід із сотень яскраво-червоних крапель. Потім я підняв голову догори і побачив, що тичок у тому ж напрямку, проткнув щурячу морду наскрізь, до самого руків’я, мого дивного меча, вже 137 рівня. І тут же, мені в очі полилася тепла щуряча кров.

Швидко витягнувши палицю, я відбіг убік. І як виявилося не даремно. Здоровенна туша шльопнулася прямо мені під ноги.

Перескочивши, через тіло, яке ще трохи посмикувалося, я пошукав очима Рісса. Він стояв спиною до спини, зі своїм братом, посередині цього здоровенного кола і з останніх сил відбивався від півтора десятка насідаючих на них щурів.

Краєм ока я помітив, що в затінку одного з тунелів визирнула дивна щуряча морда, яку явно охороняла трійця неймовірно здоровенних туш, що нерухомо сиділи попереду неї.

Морда, махнувши лапою в напрямку братів, відправила одного з охоронців до натовпу нападників. Та ж, у свою чергу, повела всю зграю в останню, люту атаку.

Не довго думаючи, я уявив у голові величезний млин, що трощить всіх наліво і направо, та рвонув в атаку на натовп. І з криком:

— Кривавий млин! — замахав своєю зубочисткою...

Вітаємо!

Активне вміння початкового рівня «Кривавий млин», досягло 40-го! Рівня.

Ваш новий рівень, — 5!

А я лише сильніше крутив палицею, і дивився як закривавлені шматки страшних щурів розлітаються в різні боки.

Ось повз мене пролетів чийсь хвіст. А шматок гострого ікла застряг у мене в лівому оці, кривавою пеленою застилаючи половину огляду. І підвищуючи мою витримку лева, до сьомого рівня.

Але я не зупинявся. Все крутив і крутив, цей безжалісний, зубастий посох. Поки не зрозумів, що роблю це в холосту...

***

Посеред кривавого кола, стояли обійнявшись і щільно притулившись один до одного, брати Крісс і Рісс. Які ніколи в житті не були настільки близькі. Навіть в утробі матері. Я ж насамперед висмикнув з ока здоровенне ікло. Потім протер його від крові та слини. Зір миттєво відновився.

— Ви ще й поцілуйтеся! — сказав я братам жартома, — погнали місцевих добивати. Вони он туди пішли, разом із їхнім головним. — вказав я на той загадковий тунель. Кріс і Рісс насилу відчепилися один від одного.

— За мною! — вигукнув Рісс і прошелестів разом із братом у темну катакомбу.

— Ну, чого завмерли! — вигукнув я, решті ошелешених щурів. Половина з яких явно була не від діда з планети Крук. — Дуйте за ними! — і вони всім натовпом, слухняно поперлися в темний тунель.