Глава 4. Протікання

Повернувшись у свій відділ, Рамона відчула — щось не так.

Повітря було вологим, хоча на вулиці стояла спека. На підлозі — тонка смужка попелу, наче хтось ходив босоніж по гарячому камінню. А головне — світло миготіло. Не технічно. А... магічно. Наче саме простір над стелею нервував.

— У вас тут лампи знову глючать, — кинула вона в бік техніка. Але на місці нікого не було. Станція обліку артефактів — пуста. Хоча мала бути повна людей.

Ашер ішов за нею, як і годиться — трохи осторонь. Нічого не чіпав. Не говорив. І саме це дратувало найбільше.

— Ти міг би хоча б імітувати сором, — прошипіла вона, відчиняючи двері до архіву.

— За що?

— За те, що вивів з ладу цілий відділ. Тут живуть люди. Хочуть спокою.

— Це не я.

— Ага. І це не я, — вона показала на монітор, який виводив карту енергетичних відхилень. Весь поверх був червоним. Центр — її робоче місце.

Вона увімкнула інтерком:

— До уваги персоналу. Відмітити всі аномальні коливання. Перевірити захисні кола у підвалі. Ніхто не залишає бюро без реєстрації. Повторюю...

Раптом голос в інтеркомі змінився. Став нижчим. Повільнішим.

«Рамоно Квін, Рамоно Квін, Рамоно…»

Вона різко вимкнула мікрофон.

— Цього не може бути.

— Голоси?

— А ти не знаєш?

— Ні. Але мені подобається, як твоє ім’я звучить у просторі.

Вона подивилась на нього різко.

— Ти граєшся?

— Я мовчу. Ти говориш. Світ реагує.

Рамона стиснула зуби. Ще секунда — і вона влаштує йому демонстративну екзорцистську клізму.

Вона знову набрала Еліо.

— В нас проблеми. Аномальна активність. Система сама називає моє ім’я. І я...

— Тебе бачили, — перебив Еліо. — У кімнаті виклику.

— Що?

— Камери. Після інциденту перевіряли. Ти була там не одна. Хтось стояв у тіні за тобою. І це був не демон. Не Ашер.

Рамона завмерла.

— Тобто?..

— Ми не знаємо, хто це. Обличчя не видно. Але присутність зафіксована.

— Я була одна.

— Не була.

На секунду — ніби все зупинилось.

А потім на моніторі перед нею з'явилось зображення: вона в кімнаті, з гримуаром у руках. Вогонь у повітрі. А позаду — розмита постать. Сіра. Тінь. Розміром з людину. Без обличчя.

І поки Рамона дивилася на екран, демон поруч нарешті заговорив.

— Мені здається, ми обоє втрапили в чужу гру.