Розділ 14

Хвилин 5 я сиділа на ліжку не рухомо, як раптом я чую від нього такі слова:

— Чорт, яка ж ти все-таки гарна.

Раптом він зривається з місця і прямує до мене. Раптом у мої губи пристрасно вп’ялися його. Я пручаюсь, але він набагато сильніший за мене. Я з останніх сил намагаюся вирватися, але в мене нічого не виходить і я піддаюся йому, але на поцілунок не відповідаю взаємністю.

Раптом я відчуваю, що його статевий орган вдавлюється мені в ногу й мене це напружило. Я почала знову вириватися, але він сильно тримав мої ноги та руки. З моїх очей починають йти сльози ще міцніше. Хлопець уже починає роздягати мене. Раптом у нього за спиною з’являється Алекс. Він показує мені, що я була тихо та я слухняно виконую його наказ. Хлопець бере статуетку з полиці й щосили б’є його по голові. То падає на ліжко і з його голови йде кров. Я сиджу з жахом. До мене підбігає Алекс і сильно притискає мене до себе.

— З тобою все гаразд? — стривожено питає він.

Я позитивно киваю й той притискає мене ще сильніше до себе. Кілька хвилин хлопець обіймав мене, щоби я заспокоїлася. Потім ми спробували чи є в нього пульс, чи він взагалі. На щастя, він був живий.

— Алекс…

— Мм?

— Я маю тобі розповісти.

— Що? — Запитує він гладячи мене по голові. — І до речі, що він у тебе робив? І де ти його знаєш?

— Ось це я й хотіла тобі розповісти.

— Я слухаю тебе.

— Втім, я вже лягла спати, як тут у кімнаті почувся його голос, — я вказала на хлопця, що лежить поруч. — Він попросив мене мовляв, що б я відвела тебе і твою зграю в заброшку біля офісу… — Далі я розповіла хлопцеві всю історію до того моменту, де прийшов він. — Ну й тут прийшов ти. Я зовсім його не знаю й гадки не маю, як його звуть, — сказала я і взялася за голову.

Алекс сидів біля мене й дивився на одну точку.

— Я… Я не знаю, як я погодилася на це все. Я просто не розуміла, що роблю. — У мене знову потекли сльози. Чому? Чому зі мною це все відбувається? Чому я маю стільки плакати і страждати? Стільки питань, але на жаль, жодної відповіді…

— Єва… Ти не винна… — Раптом сказав Алекс. — Це я все вплутався, а страждають інші.

— І що ми робитимемо далі?

— Чому ми? Я один буду все розгрібати, я цю кашу заварив, я й мушу розхльобувати.

— Ні, Алексе, я тебе не покину й інші хлопці теж. Ми все зробимо разом, і все буде добре, — сказала я і взяла його за руку. Наші погляди зустрілися.

Декілька хвилин я дивилася в його бездонні блакитні очі.

— Спасибі тобі велике, Єво, — сказав Алекс і обійняв мене.

Я лише посміхнулася.

За пів години отямився той хлопець.

— Ну що, Джоне, навіщо ти прийшов до Єви? — Запитав його Алекс.

Той мовчав і тримався за голову.

— Відповідай! — крикнув Алекс і я здригнулася.

— Справа в мене до неї було, але бачу вона не надійна, так що чекай на розплати, Х’юстон, — відповів Джон і випарувався…