Розділ 8

Я довго не могла заснути. Крутилася з боку на бік, але так і нічого не вийшло. Я одяглася й пішла на дах. Ніч - це неймовірно красивий час доби. - душу. Вдень люди зовсім не такі, які є насправді.

Вийшовши на дах я відразу ж подивилася на нічне небо. Місяць. Яка ж вона красива. Багато зірок і вони ніби дивляться прямо мені в душу. сидів на краю будинку й теж дивився на небо.

— Сьогодні місяць неймовірно гарний. — почувся до болю знайомий голос. — Чи не так?

— Згодна.-відповіла я й сіла біля хлопця.-Чому ти тут?

— Я часто сиджу тут на даху й дивлюся на місяць, зірки та просто нічне небо. Люблю ніч.

— Я теж люблю ніч.

— А ти чому не спиш? -Запитав Алекс і подивився на мене.

— Не знаю. Зовсім не можу заснути.

— І часто ти так виходиш на дах?

— Після того випадку, як я вбила всіх рідних, і друзів я боялася виходити вночі на дах. Я зненавиділа цей час доби.

Хлопець мовчав. Кілька хвилин ми мовчки дивилися на небо.

— А знаєш, десь там там, вони все так само посміхаються для мене.

— Я дуже шкодую про те, що ти вбила рідних. У цьому є моя вина. Адже я не відразу сказав тобі, а лише через 2 роки.

— Що було те вже не повернути. А якби того дня ти вкусив не мене, доля пішла б іншою стежкою, можливо, мене б уже не було в живих, я б не познайомилася з тобою й не переїхала б до Лондона. життя було б нудним…

— Можливо й так.

— Я впевнена, що далі буде ще цікавіше.

Потім раптом я зрозуміла. Я хочу татуювання. Хочу татуювання з місяцем. І неважливо коли, але я її зроблю.

— Алексе, я вирішила.

— Що ти вирішила? -з погордою запитав хлопець.

— Я хочу татуювання з місяцем. Я терміново хочу її.

— Воуу, а чого такі повороти?

— Місяць для мене має свій сенс. Можливо, колись я його розповім.

— Охохо. Ну роби, як знаєш.
Ми сиділи на даху дуже довго. Ми розмовляли й мовчали. Ось уже і світанок. Знову метушня людей і новий день. Знову всі кудись поспішають, у всіх свої проблеми.