Розділ 1

Минуле ніжно обіймає мене за плечі. Я відчуваю його гаряче дихання на своїй шкірі, що кидає в жар, повільно згоряючи у відчутті повної безпорадності перед спогадами. Вони приходять до мене яскравими картинками та образами, варто, лише поринути в самотність, лише заплющити очі. Я жадібно ковтаю їх одне за одним, давлячись цією нудотною стравою приготовленою мною самій.

Не можу бути впевненою, що все було саме так, як я пам’ятаю та бачу зараз. Швидше за все, ту чи іншу деталь я змінила в процесі прокручування моменту у своїй голові, а, можливо, і вся сцена мого життя була повністю змінена, перевернута з ніг на голову, вивернута навкруги, перешита й перекроєна. Я знаю, що в минулому кольори відрізнялися від тих, які я бачу, заплющуючи очі; погляди людей та його руху теж були зовсім іншими; і почуття, які я відчувала тоді, ніколи не повторяться повною мірою.Я харчуюсь другосортним продуктом свого розуму, давно протухлим і згнилим. Абсолютно всі спогади брехливі та оманливі. Чи може, бути майбутнє у світі, де навіть минуле не може, існувати у своєму первісному вигляді?

Минуло два роки після того жахливого дня. Того дня, як я стала вбивцею. Я й досі не можу контролювати себе. І мене це дуже дратує. Я віддала б усе, що б убити або висмоктати кров із того, хто мене вкусив. Щоночі в мене виростають ікла, і я йду вбивати. Звичайно, іноді мені вдається стримувати себе. Ну, а загалом у день я живу спокійним життям. Друзі я так і не знайшла, я просто боюся, що знову їх уб’ю.

Я працюю в офісі секретарки. Офіс елітний, тож я непогано заробляю. За ці два роки я побувала в багатьох країнах: Лос-Анжелес, Норвегія, Нью-Йорк. Але в Данію я не зможу ніколи не повернуться. Нині я живу в Лондоні. Коли я проходжу на вулиці біля людей, мені завжди здається, що це той, хто вкусив мені, а особливо, коли біля мене проходить один guy. Світле волосся й шалено красиві, блакитні очі. Часто його бачу, коли він проходить біля нашого офісу чи сиджу в кафе.

Ось у черговий раз, коли він пройшов у мене щось шарахнуло всередині або просто я хочу їсти. Мене покликав директор.
Я зайшла до його кабінету.

— Викликали, — спитала я. Нашого директора звуть Олексій Альбертович. Він дуже хороша людина.

— Так, Євочко, сьогодні ви вільні, — відповів мені він.

— Добре.

Я вийшла з його кабінету й пішла збиратися додому.

Я вийшла з офісу й попрямувала в бік будинку. Я зайшла в місцевий магазин і прикупила продуктів додому і трохи смакота. Уже вдома я розпакувала всі продукти та приготувала вечерю. Поївши я зробила прибирання й пішла, відпочивати на ліжку. Я довго лежала й думала про життя. Мені вона здається, надто сірою та одноманітною. Хочеться пригод на свою п’яту точку. Я ще трохи полежала й заснула.

Ох, якби я знала які пригоди приготувала мені доля, я б так не говорила. Але поки, що це загадка для всіх…