розділ 78

Про підготовку

Ритуал королівські маги проводили довго, вдумливо, старанно та нудно. Марина встигла трохи подрімати на плечі Денеєна, ретельно вивчила приміщення, в яке їх занесла нелегка, придумала кілька неприємних кличок для типу на троні і подумала про свою подальшу долю. Перспективи, чесно кажучи, не тішили. Що б там далі не сталося, добре не буде. З одного боку дуже хочеться додому, до тиші та спокою рідного міста. З іншого боку, непогано було б тут залишитися. Знайти тямущого вчителя з магії, розібратися зі своїми силами. Ілієн теж ще. З ним взагалі незрозуміло що робити. І проганяти не хочеться, і тримати страшно. Хоч би якусь ясність.

За час проведення ритуалу до зали встигли прийти глядачі. І добре б якісь допитливі кухарі, блазні чи місцеві журналісти, якщо такі тут водяться. Глядачі здебільшого виглядали поважно та благородно. Вони ввічливо один з одним розкланювалися, тихенько спілкувалися і не дуже налягали на випивку у лійкоподібних келихах, яку розносили на тацях слуги, одягнені в синій, широкий і явно формений одяг а-ля «комбінезон будівельника».

Загалом, захід, що відбувався, таємним не був. Правитель, ймовірно, вирішив похвалитися перед підданими своїми успіхами у лові демонів та видобутку артефактів. З погляду Марини, та ще дурість. Але хто їх знає, може, тут так заведено. Може, це взагалі акція залякування не дуже лояльних до короля аристократів. Мовляв, дивіться, що тепер маю, і бійтеся, бійтеся, бійтеся мого гніву.

Нелояльні піддані страх демонструвати не поспішали. Вони розглядали бранців захисного кола, як якихось звірят у зоопарку, ділилися один з одним враженнями і, схоже, теж встигли занудьгувати. Ще б не встигнути, за дві години.

Ще через п'ятнадцять хвилин, якщо вірити внутрішнім відчуттям, Денеєн зволив пояснити Марині, що ось це все поки що тільки підготовка, і нудьгувати доведеться ще довго. Вікін і Рен про щось тихенько розмовляли. Аристократи розбрелися по всій залі і почали спілкуватися на сторонні теми, на захисне коло вони більше уваги не звертали. Король підвівся з трону і пройшовся по залі, мабуть вирішив розім'ятися.

Марина оцінила обстановку, трохи подумала та сумно зітхнувши, витягла з сумки книгу. Хоч якесь заняття.

Нової сторінки у книзі так і не відкрилося. Зате значки, які зовсім недавно здавалися невідомо чим, тепер вишикувалися рівними рядами, наче насміхалися. Дівчина про всяк випадок перечитала написане кілька разів і, зітхнувши ще раз, книгу закрила. Жахливо корисні відомості. Приємно дізнатися, що причиною прискорення налаштування мага на власну силу може стати сильний переляк, загроза життю та бажання комусь гарненько тріснути по голові. Ось трапилося з нею все це і що? Чим тепер зайнятися, як навчатись? Чим взагалі ці свідчення можуть допомогти?

А може, це й не підручник. Точніше підручник, але не для учнів, а для вчителів. Збірник підказок, як змусити магів-початківців швидше стати не початківцями. Тоді й дива книжки зрозумілі. Адже вчителі знають усі ази, і різні нюанси їм можуть допомогти в тому чи іншому випадку. Натомість дівчині із Землі користі від цієї книги немає і не передбачається. Хіба що колись захоче набрати учнів. Якщо раніше сама себе не занапастить.

***

Ще через годину, за яку Марина встигла подумати про перспективи самостійно домовитися з силою вітру і знову подрімати на плечі напівкровки, королівські маги зволили закінчити приготування. Різнобарвної гидоти вони вилили на захисне коло відра два, аж ніяк не менше. І все лили маленькими порціями, ледь не з піпеток капали. Підлога навколо кола була замальована значками, знайомими завдяки відкриванню шляху. Щоправда, розташовувалися вони в іншому порядку, здається. Ще маги змусили своїх учнів притягнути якісь чи то низенькі кам'яні тумбочки, чи квадратні камені, розташувати їх півмісяцем і встановити по центру кожної загадковий предмет, напевно чергові сильні речі з новоробок.

Ще раз усе перевіривши і трохи побігавши колами, маги надали слово нудному правителю. Той не схибив. Патетично, з підвиванням і явною погрозою, розповів Денеєну, що він поганий і що свої гріхи він може виправити, тільки послуживши суспільству в особі короля, що штовхає промову.

Напівкровка відповів меланхолійним поглядом і зовсім котячим позіханням.

Правителя така відповідь чимось не влаштувала, і він пішов до трону, бурмочучи собі під ніс лайки.

Вирішивши, що на цьому вступні заходи можна завершити, королівські маги вишикувалися перед захисним колом, зворушливо взялися за руки і добре поставленими голосами затягли якесь заклинання. Марина дивилася на них на всі очі. Дуже маги були схожі на тих дурнів, які хотіли принести Вікіна в жертву невідомо кому. Прямо один в один. Їм би ще різнокольорові халати, і зникнуть останні сумніви, що вони навчалися проводити обряди в одній школі.

— Не бійся, нічого вони нам не зроблять, — по-своєму витлумачив Марінін інтерес до магів Денеєн. — Те, що я демон наполовину, не означає, що моя людська половина слабка. Мого тата чистокровні демони бояться, тому його кров це чеснота, а не недолік. Тим більше у цьому замку.

Дівчина кивнула і почала нетерпляче чекати, чим закінчиться хоровий виступ магів. Цікаво ж, на кого перетвориться Денеєн. А головне, як? Знову розпливеться амебою, а потім перебудується на усміхненого конопатого хлопця типу «Іван Дурник звичайний»?

— Розумієш, вони намагаються відібрати в мене дух та полум'я. — загадково посміхнувся напівкровка. — Я ж наполовину людина, отже людського в мені більше, ніж у чистокровних демонах, і після того, як дух і полум'я підуть, я не помру, просто стану слабшим. Вони так вважають.

Посмішка Денеєна стала широкою-широкою та лякаючою.

— Ти не станеш слабшим? — спитала Марина.

— Ні, — хитнув головою хлопець. — Мій дух насправді тільки й годиться для того, щоб я був демоном і міг перетворюватися на кота. Я не можу інакше його використовувати. Тому з мене не вийде ні коваля, ні ювеліра, ні цілителя. Навіть банального провісника не вийде. Зате полум'я у мене сильне. Не демонськи, швидше, схоже на людського мага. І ще кілька сил є не слабше полум'я. Тож вони помиляються. Благати і просити я не стану. Якщо доведеться, битимуся. І ми ще побачимо, хто переможе. Ці самовпевнені дурні похилого віку, які старанно позбавляються молодих і талановитих вже не перше тисячоліття, або я.