розділ 72

Про рішення і промову

Змусити Денеєна розповісти більше, ніж він уже розповів, не вдалося. Не допомогли ні погрози Рен розвернутися і гордо піти. Ні вмовляння Вікіна, який повідомив після п'ятихвилинного зависання, що Оберігаюча допомогти згодна. Ні старанно зображена Мариною істерика, зі сльозами, довгими промовами і силою, що розмахувала мечами демонів, як справжній джигіт. Навіть обіцянка ніколи не віддати Денеєну його меч не допомогла. Він філософськи повідомив, що найближчим часом за всього бажання не візьме свій меч у руки, бо блукати землями людей через таку дурницю зайвий рік не бажає. А там віддати меч доведеться, він не захоче залишатися в чужих руках довше, ніж треба.

Істерити Марині набридло швидко. Висоти, яких у цій справі примудрилася досягти та сама Оля, їй ніколи не світили, а зараз ще й настрій непридатний. Такий похмуро-чекаючий. Немовби було передбачено, що завтра небо на землю впаде. І хоч з одного боку зрозуміло, що це статися не може, з іншого боку починаєш вигадувати самій собі безглузді розшифровки цього передбачення.

До загадкової мами Денеєна відправили усміхненого Біяра. Точніше відправили на Червону Гору, звітувати перед Дішине про виконану роботу, а заразом попросити сказати мамі кілька слів.

Третій крок готовий.

Марина на ці слова покрутила пальцем біля скроні і сіла на сумку Ілієна, думати про те, чи всі демони ненормальні, чи це їй так пощастило?

Відправляли Біяра до Дішіне також не без скандалу. Іти маг не хотів. За що напівкровка вдосталь на нього накричався. Пояснив, що поки здатний впізнати вироби свого найстаршого брата. Повідомив магу, що шпигун із нього, як із жаби кінь. І пообіцяв спалити, якщо той зараз же не ступить на клаптик нанесеної вітром землі, звично розмальованої незрозумілими значками.

Біяр обізвав напівкровку поганим словом, на яуому навіть перекладач спіткнувся, напевно не знайшов адекватного замінника, і пішов куди посилали.

Марина з цікавістю поспостерігала за тим, як силует мага поступово тане, а серпанок схожий на воду, що випаровується, розсіюється. Навіть земля розрівнялася без чужої допомоги, причому стала гладенькою, наче по ній праскою хтось пройшовся. Або катком, мілікаліберним таким. Катку нормального розміру розвернутися не було де.

Наступним номером програми стали плутанні пояснення Денеєна про те, що і як вони далі робитимуть. Пояснення були довгі, монотонні та нецікаві. Марина спіймала себе на тому, що починає позіхати і абсолютно нічого не розуміє, махнула на промову свого улюбленого викрадача рукою і почала спостерігати за світанком. Не кожен день такий побачиш.

Сонце золотило край протилежної стіни прірви, чітко окреслюючи її контури, змушувало туман ставати густим і темним, а прірву зовсім бездонною. Потім воно несміливо виглянуло з-за краю і Денеєн вирішив закінчити свою промову.

До чого він там договорився, Марина так і не спитала. Яка різниця? Їй вже точно нікуди гордо піти. І Ілієн, якщо вірити його братику, має прийти саме до неї. Швидше за все у вигляді якоїсь тварини, яка впізнає хіба що запах.

Втім, яка різниця, він потім знову перетвориться.

Обов'язково перетвориться.

Аби з ним усе було добре.

Кивнувши думкам, дівчина нагадала самій собі, що потрібно обов'язково запитати у Денеєна, в кого вміє перетворюватися біловолосий демон. Тільки не зараз, згодом. Наразі про брата йому краще не нагадувати взагалі. І без того настрій паршивий.

Втім, навряд чи він про нього забув, надто вже пильно вивчав скелю над деревом, щойно дочекавшись денного світла.

Але нагадувати все одно не варто, не зараз, хай спершу заспокоїться і подумає. Вигадає якісь заспокійливі відповіді. Тому що в такому настрої, як зараз, він здатний запідозрити свою ту, що зберігає, що вона намагається звинуватити його в падінні Ілієна в прірву. Кому потрібний черговий скандал?

З іншого боку, може Ілієн і не падав. Перетворився на краю, не встигнувши роздягнутися, ось одяг і полетів.

Денеєн, перетворившись на кота, про свою одежу турбувався найменше. Вона його дратувала.