розділ 65

Про проблеми справжніх гадів

— Ми так не домовлялись! — верещав коротун. — Ми б ніколи за цю справу не взялися!

— Чому?! — спробував його перекричати лисуватий тип.

Його обличчя пішло червоними плямами, мабуть від обурення. Як же, на таку видатну особистість  сміє кричати якийсь жалюгідний найманець. У тому, що кричить саме найманець, Марина анітрохи не сумнівалася, особливо після того, як побачила біля вікна ще двох мужиків. Високих і на вигляд сильних, придатних для перенесення різних важких предметів, у тому числі й дівчат, що лежать без свідомості.

— Одна справа вкрасти у демона коханку, подругу, знайому чи випадкову супутницю, — тоном повним пофігізму промовив один із помічників, або хто вони там для верескливого коротуна. — Демон, звісно, ​​побігає, пошукає, може, приб'є когось із замовників, але виконавцям мститися не стане. Зовсім інша справа — викрадення дівчинки з кільцем демона на пальці. У цьому випадку він не зупиниться, доки не пояснить усім, хто хоч якось причетний, що цю дівчину ображати не варто. А пояснюють вони, зазвичай, за допомогою своїх мечів. Набагато рідше – за допомогою тортур.

— Заткнися! — несподіваним басом гаркнув коротун. — Я вимагаю збільшення плати утричі! Інакше особисто рознесу цей будинок на шматки, разом з вами!

— Нам тікати треба, — тим самим тоном додав любитель роз'яснювати особливості поведінки демонів.

— Вони мені мусять заплатити! — спробував заперечити коротун, знову переходячи на вереск.

— Марно тікати, — ожив другий чоловік з тих, що стояли біля вікна. — Кільце належить не тому демонові, якого вигнали. Значить, дарувальник кільця нас знайде, або його родичі, для яких ця дівчина зараз теж частина сім'ї.

— Якщо переживете зустріч із демоном, я вас особисто живцем закопаю! — похмуро пообіцяв коротун і, не сказавши більше ні слова, відійшов до вікна зображати ображену гідність.

Плямисто почервонілий замовник викрадення і сивий фахівець із тих, хто зберігають, підійшли до ліжка.

— Звідки ви взагалі дізналися про цю дівчину? — стомлено спитав фахівець.

— Один із моїх людей розповів, — несподівано спокійно відповів замовник. — І все ж так добре складалося. Вигнаний демон. Ця ненормальна примара, що радісно кинулася на його пошуки, варто було лише натякнути, що демон блукає колишніми землями Імперії Чотирьох. Зберігаюча, про яку ніхто не знає. Ще й виявилося, що демон намагається зібрати міфічний артефакт, який свого часу розвалив Імперію. Примара взагалі остаточно з розуму зрушив. Половину своїх демонів уже втратив при першій спробі знищити хлопця. Тепер другу половину послав. Я був упевнений, що демонам поки що буде не до дівчини, а потім сліди загубляться, якщо йти цими слідами буде кому. Привид дуже злий.

— Яка дурість, — сказав сивий. — Адже там не один демон. Так що, навіть якщо хтось із них зовсім недавно перетворювався і не зможе повторити цей фокус прямо зараз, перетвориться хтось інший і розжене нижчих безумця, що залишилася.

— Але ж… — спробував заперечити замовник.

— Я маю рацію, не варто зі мною сперечатися, — добродушно промовив фахівець. — Що ви тепер маєте намір робити?

— Те, що й збирався. Якщо у моєї речі з'явиться та, що зберігає, навіть демони не зможуть до мене підійти. Пропоную свій захист усім, хто допоможе цю дівку прив'язати.

Сивий похмуро посміхнувся.

— Я ніколи б на це не погодився, якби ваші ідіоти-викрадачі не скористалися засобом, користуватися яким не вміють. Тепер у мене немає вибору. Навряд чи зможу довести, що я просто консультант.

— Що ти сказав?! — знову заверещав любитель квадратних шапочок, кинувшись до фахівця з тих, що зберігають.

Один з його високих приятелів упіймав істеричного коротуна за куртку і заштовхав собі за спину, після чого флегматично промовив:

— Порошок для тих, хто зберігає, нешкідливий у будь-яких кількостях. Збільшення кількості лише збільшує тривалість сну. Минулого разу дівчина дуже швидко прокинулася.

— Для тих, хто зберігає з обителі, ідіот, — перебив його фахівець. — Їх до цього порошку привчають. Так їм легше чути кілька сильних речей одразу. А на цю, — кивок у бік тіла на ліжку, — подіяло як на звичайну селянку. Її розум зараз дуже далеко і малоймовірно, що він повернеться.

— Не пощадять нас, — задумливо промовив знавець демонів.

Коротун підтвердив цю заяву добірним матом.

— Вибору ми не маємо, — продовжив знавець демонів. — Навіть божевільна та, що зберігає зможе утримувати свою річ деякий час. Його може вистачити, щоби придумати як сховатися від демонів.

Сивий навіщось кивнув.

— Неси свою сімейну реліквію. Швидко! — гаркнув випущений приятелем на волю коротун. — Доведеться провести ритуал!

Бадьорий такий, аж завидно.

Замовник тупо подивився на ліжко, ніби намагався зрозуміти, як нічим не примітна дівчина, що лежала там, могла отримати демонське кільце і принести з собою стільки неприємностей. Пробурмотів щось і, карбуючи крок, вийшов із кімнати.

— Напевно, мені краще звідти піти, — сказала Марина, підозрюючи, що довго за своєю сильною річчю замовник викрадення не ходитиме.

— Поки що рано, — загадково посміхнулася добра богиня. — Самостійно ти від цих людей втекти не зможеш.

— Я це вже чула.

Сумне зітхання придушити не вдалося.

Чоловікам, що стягли тіло з ліжка на підлогу і почали розкладати навколо нього якісь дрібні предмети, хотілося впустити на голови стелю. Або випалити їх напалмом, щоб така зараза не поширювалася. Як у них все просто. Викрали, практично вбили, а тепер переймаються лише тим, як довго тіло без розуму зможе втримати артефакт. Адже їм вмирати не хочеться. Їхнє життя, ймовірно, набагато цінніше за якесь дівчисько, знайдене вигнаним демоном.

— Гади, — сказала Марина.

Ні, вона не розраховувала, що викрадачі, зрозумівши, що вони накоїли, поплачуть і поклянуться більше так не чинити. Але хоча б поставитися по-людськи можна було? А то тягають по підлозі як ганчірку. Місце їм, бачте, не підійшло, світло з вікна заважає.