розділ 61

Про бібліотеку і прогулянку

Обіцяна (чи обіцяний) Мадьяна так за цілий день і не з'явилася. Зате ближче до вечора звідкись повернувся підозріло життєрадісний Денеєн, надто багатослівно пояснив Марині, що його улюблений старший брат десь дізнається про останні новини з батьківщини і заразом перевіряє мечі на наявність пошкоджень. Потім стягнув з другого поверху Біяра, який позіхав, щось йому досить довго втовкмачував, косячись на дівчину, що вдавала, що їй зовсім не цікаво. А випроводивши мага з будинку мало не стусаном, повернувся до своєї найулюбленішої з тих, що зберігають, так само світячись від щастя, і запропонував сходити до бібліотеки. Обіцяв, мовляв, а демони свої обіцянки завжди виконують.

Марина знизала плечима і погодилася. Можливо, від бібліотеки якась користь буде. Хоча тільки зовсім тупа дівчина не зрозуміла б, що її намагаються вивести з дому, де намічається якась не дуже приємна подія. Ось не вміє Денеєн бути настільки щасливим. Принаймні дівчина з моменту знайомства за ним нічого подібного не помічала. Навіть своїй алебарді він так не радів.

***

Бібліотека виявилася похмурим закладом, який потребував ремонту. Книги там були. Безліч книг. Але як серед них можна знайти щось потрібне, для Марини залишилося загадкою. Нічого схожого на картотеку у бібліотеці не було. Розкласти книги на полицях хоч би по темах ніхто не додумався, і тепер там мирно стояли поряд вульгарні віршики, що нагадували веселі пісеньки з першого відвіданого в цьому світі театру, і чиясь напевно багатомудра праця, що найбільше скидалася на розлогі філософські роздуми про долю світу. Ще Марина знайшла щось, схоже на підручник з геометрії, фривольний жіночий романчик з кольоровими картинками, що зображували поперемінно страждання героїні, неземну пристрасть героя та стрибки на конях полями та лісами. Далі шукати не стала, вирішивши довіритися буркотливому старому, що представився доглядачем книгосховища.

Дідусь Марину не підвів. Бурчачи і накульгуючи, він притягнув кілька книг, підозріло схожих на ту, яка була у дівчини в сумці, з гуркотом впустив їх на стіл, і пішов, не забувши попередити, що на книгах охоронне заклинання, і той, хто спробує їх вкрасти, ризикує залишитися без рук.

Вивчення близнючок знахідки з перетвореного на щось незрозуміле міста остаточно переконало Марину, що її книга саме підручник, і що вивчення інших магічних трактатів для учнів не допоможе розібратися з тим, що ховається під обкладинкою її впертого майна. Усі підручники були різними. Схожість у них, звичайно, була. Символи, наприклад, нічим не відрізнялися, але в іншому... Кожен автор підручника вважав, що саме він розуміється на тому, з чого саме слід починати навчання і думки з цього приводу в них кардинально відрізнялися. З продовженням навчання, з тренуваннями, спілкуванням з силою та рештою була та сама історія. Єдине, чим ці книги Марині допомогли, це тим, що вона зрозуміла — учитель не завадив би, але самостійно розібратися теж можна. Тому що маги навчаються на відчуттях, до того ж на своїх власних відчуттях. Добре почуваєшся, значить, правильно дієш, погано, значить краще більше так не робити, сила тікає і ховається, отже, неправильно ти намагаєшся з нею говорити, або просто поки що рано.

Посидівши ще трохи і поспостерігавши як Денеєн похмуро вирячився у вікно, Марина вирішила, що знань з неї на сьогодні вистачить, про що і повідомила. Демон миттєво перетворився на життєрадісну особистість, ні слова не кажучи, схопив її за руку і кудись поволок. Як потім з'ясувалося, дивитися на розрекламовані раніше клумби, що більше нагадували своїм виглядом ботанічний сад десь у тропіках. Аромат стояв густий та важкий. Марина трохи побродила по доріжках, посипаних жовтим піском, помилувалася на величезні квіти, кілька разів штовхнула трухлявий пень, що стояв посеред дороги, як пам'ятник, і попросилася на свіже повітря. Від суміші запахів у неї голова боліти почала.

Денеєн, не виходячи з образу, мало не підстрибом помчав кудись ліворуч. Марина, здивувавшись такому символічному напрямку, поплелася слідом, підозрюючи, що тепер їй демонструватимуть обіцяний парк ілюзій. Або якесь озеро.

Виявилось, все разом. Озеро знаходилося в центрі парку, було майже кругле, могло похвалитися струменем води, що б'є в небо, і досить блідими веселками.

Дівчина похитала головою, пояснила напівкровці, що подібне диво вже бачила біля фонтану, і спитала де ілюзії. Чим раніше у нього закінчиться культурна програма, тим раніше він вирішить повернутися до гостьового будинку. Скоріше за все. Якщо, звичайно, Ілієн не попросив братика вигулювати Марину до глибокої ночі. Або до ранкової зорі.

Як виявилося, саме до ночі її Денеєн водити парком і збирався. Вдень ілюзії було не видно. Зате коли стемніє…

Марина розлютилася і зажадала їжі.

Напівкровка лагідно посміхнувся і поперся навпростець через чагарник на запах м'яса. Принаймні, про це він повідомив дівчині, сама вона нічого схожого унюхати не змогла. Квіти надійно нюх відбили.

Довелося лізти в чагарник, переповзати через колоду, бурчачи на жителів міста, які не вважали за потрібне прибирати дерева, що впали, перебіжками наздоганяти Денеєна і здивовано спостерігати за тим, як він підганяє мужика, який смажив на вогні порося. Аргументоване заперечення господаря порося про те, що м'ясо поки не готове, на демона не діяли. Він, бачите, хотів нагодувати супутницю тут і зараз. Довелося Марині зітхнути, умовляннями і стусанами відігнати буйного клієнта від нещасного свиновласника і заявити, що хоче їсти за столом і під дахом.

Як не дивно, Денеєна її бажання порадувало.

Втім, чому дивно? Шукав гідний супутниці заклад він довго, не менше години. Потім ще з півгодини вибирав найсмачнішу страву по одному йому зрозумілим критеріям і з задоволеною усмішкою спостерігав за тим, як Марина похмуро жує щось, хоч і цілком їстівне, але дуже вже тверде для розжовування.

На ілюзії подивитись довелося. Дівчині вони навіть сподобалися. Такі мерехтливі голограми, які вміють рухатися, як їм захочеться, плисти в повітрі, шарахатись від волаючої від захвату дитини і давати себе погладити сумній красуні, що бродила по доріжках у супроводі товстенького мужичка.