Інтерлюдія 8

Те, що слід було б підслухати

Чотири

— Хазяйко, я її сьогодні бачила!

— Кого? — Відсторонено.

— Дівчину. Людину. Обранку демона, чистокровного.

— Де?

— Спершу біля воріт, коли від мами поверталася. Так демон пообіцяв убити стражника, якщо він не перестане роздягати цю дівчину очима. А потім у дядька у гостинному домі. Вони там оселилися. Тож я впевнена. Це саме така дівчина.

— Красива, мабуть…

— Ви гарніше, — впевнено та пристрасно.

— Що ж, може, хоч вона щось підкаже, — задумливо й сумно.

П'ять

— Ми їх знайшли, але…

— Мене не цікавить ваше «але». Виконуйте те, за що вам заплатили! — гнівно.

— Може краще…

— Не може! Я сказав, виконуйте. Час йде. Скоро він взагалі перестане слухатись, його необхідно прив'язати.

— Як забажаєте. Але я б на вашому місці пошукав когось іншого.

— Ти не на моєму місці, найманець. Роби те, за що тобі платять!

Шість

— Зовсім збожеволів?

Кидок ліворуч у спробі ухилитися від чергового удару. Невдалий, бо там виявилася стіна.

— Та перестань мене бити! Я не можу сказати, я слово дав твоєму братові!

Кидок праворуч, перекид через стіл і вихоплений з-за шафи меч.

— І стіл не бий, він тобі нічого не зробив. Можеш мене навіть викликати.

— Гаразд, — похмуро й упевнено. — Але якщо ти...

— О, придумав! Слухай уважно. Він покличе на допомогу, розумієш? Коли це буде можливим. Власне, обов'язково покличе, він від початку це планував. Згадай свій перший грандіозний провал.

— Зрозуміло, — задумливо. — А що з магом?

— А з цим запитанням до твого старшого брата, дурень ти наш неспостережливий.

— До брата?

— До нього. А ще попроси свою дівчину не кидатися енергією так близько до джерела. Там буря почнеться!

— Нехай, потерпите.

— Зараза. Думаєш, це їй чимось допоможе, якщо не встигнеш?

— Упевнений, що допоможе.

— Ну, як знаєш, я все одно з міста їду. Набридли ви мені. Всі!