розділ 22

Про різницю між демонами

Рибка виявилася смачною і занадто маленькою, як для компанії, що претендувала на неї, так і для розведеного Денеєном багаття. Напівкровка з цього приводу трохи побурчав і подався рибалити.

Марина відсторонено спостерігала за сорочкою Вікіна, що висіла на гілці, дівчині здавалося, що вона ось-ось полетить, підхоплена вітром, надто вже нагадувала якогось екзотичного птаха.

— Хочеш, розповім, чому Денеєн так злиться, коли його прирівнюють до нижчого демона? — спитав монах Оберігаючої, постукуючи пальцем по підвісці на браслеті. Чи то звичка така, чи йому не подобається, коли його палиця перетворюється на щось дрібне, чим навіть нікому по голові врізати неможливо, не кажучи вже про відлякування тих найнижчих демонів, про яких так зневажливо розповідає Денеєн за будь-якої зручної нагоди.

Марина похмуро кивнула. Розважити він її намагається, чи що? Чи відволікти від поганих думок? Хоча чому б не послухати? Різниця безперечно є, якщо людина, напхана сотнею нижчих демонів ніщо в порівнянні з напівкровкою вищим. Знати б ще, в чому саме ця різниця полягає? Те, що вищі розумні та людиноподібні, у принципі зрозуміло, а далі? У божественне покарання якось не дуже вірилося. Марині взагалі почало здаватися, що місцеві боги вчити розуму всяких особистостей, що зарвалися, не дуже прагнуть. Он що маги з місцевою природою та ландшафтом зробили, і хоч би хтось втрутився і спробував їх покарати. Чи таки магів покарали? Щось Вікін про втручання у живе говорив. Чи це різні речі?

— Нижчі демони, вони народжуються з болю, ненависті, смерті загалом по-різному, — сказав Вікін, чомусь усміхнувшись. — Вони народжуються за межею цього світу, але через людей, які тут мешкають. Так уже сталося. Іноді одного злого слова, сказаного спересердя, достатньо, щоби на світ з'явився черговий демон. Нижчі народжуються за гранню і намагаються будь-якими шляхами потрапити у світ, повний життя. Їх веде інстинкт та бажання продовжити власне існування. У багатьох немає навіть зачатків розуму, просто зла сила і бажання вбивати. Та й форма відповідна, адже ти бачила: істота пристосована вбивати і жерти. Нічого більше їм не потрібне. У них не буває потомства, яких необхідно доглядати. Тож порівнювати їх із тваринами теж не зовсім правильно. А ось вищі, це зовсім інше. У плані народитися вони нічим від людей не відрізняються. У них є мами та тата. А ще в них є мозок, криво поставленний. На Денеєна подивися, з погляду людей він іноді поводиться дуже дивно, а для демонів це норма. Але суть не в цьому. Найвищі демони насправді нащадки людей. Був колись такий народ, мешкав поряд із Світанковим Поглядом, нікому особливо не докучав. Поки одного разу якийсь із королів не вирішив розширити свою територію, щоб відкупитися черговими землями від чергового набридлого придворного мага. І король витіснив цей народ за гори, які вони відтоді називають Західними. У ті дні люди там вижити не могли, але цей народ чомусь вижив. Поступово вони змінювалися, пристосовувалися, вбирали вогонь, а потім і дух, поки не стали тим, що зараз називають найвищими демонами. Напевно серед цього народу було дуже багато нерозкритих магів. Або якийсь із богів дуже сильно їх пожалів. Така ось невесела історія про те, як люди, які захотіли знищити слабкого супротивника, здобули супротивника настільки сильного, що не можуть упоратися навіть із хуліганами-хлопчиками, що час від часу приходять з-за гір, не кажучи вже про шукачів пригод на зразок нашого напівдемона.

— Що таке вогонь та дух? — спитала Марина, ліниво розмірковуючи про те, наскільки правдивою є ця історія?

— Дві сили, одна з яких підвладна лише їм, а друга зрідка трапляється серед інших людей.

— Вогонь трапляється, так?

Вікін кивнув.

— Так, вогонь. А ось із духом складніше. Одна велика людина колись сказала, що люди зможуть перемогти демонів у той момент, коли навчаться виймати з себе душу та відмовлятися тимчасово від розуму. Дуже правильне визначення. Розумієш, вони вміють ці дві речі зливати в єдину силу і перетворювати на зброю. Самі, щоправда, теж при цьому втрачають людську подобу. Та й душа в них більша, чи що? Якось вона змінилася, щось увібрала в себе.

Думати про душу, що змінилася, Марині зовсім не хотілося. Насамперед через заклинання-перекладач. Найімовірніше те, що було переведено як душа, не має жодного відношення до того, що обов'язково потрапить до Пекла, якщо будеш погано поводитися на Землі.

— Денеєн казав, що вміє перетворюватися на великого кота, а Ілієн сказав, що він нікого при цьому не пам'ятає, — сказала Марина.

— Вміє, — підтвердив Вікін.

Денеєн з уловом досі не повертався. Багаття тихо потріскувало гілками, що прогоріли. А Марина думала. Ні про що і все на світі одночасно. Думки легко і швидко змінювали одна одну, перескакували з теми на тему, не намагаючись заглибитись у жодну з них. Поверхневе ковзання, марне заняття.

— Вікін, знаєш, мені здається, що я більшу частину почутого у цьому світі якось не так розумію. Дурний перекладач підбирає слова близькі за значенням. Наприклад, погана жінка, що шкодить городянам — відьма. І не береться до уваги те, що ваші відьми сидять у горах і час від часу забирають чоловіків, а наші можуть зурочити, літають на мітлі і є скоріше міфічними персонажами, ніж реальними. Як мені з цим жити? Я чую знайоме слово і реагую на нього так, як заведено в моєму світі. Розумієш?

Вікін кивнув.

— Чудово, — сказала Марина, сумно зітхнувши. — Хоч хтось мене розуміє, хоч у чомусь. А ще я не можу ніяк пригадати, чи ворушилася риба у мене в руці, чи ні, — поскаржилася дівчина.

Вікін здивовано подивився на неї і голосно розсміявся.

Ось так, скаржся чоловікам на свої проблеми після цього. А ще богинін обраний.