Розділ 17

Про те, як легко стати знаменитою

З пограбуванням Денеєн поспішати не став. Два дні чесно супроводжував Вікіна у його походи храмами. Принагідно обміняв десь декілька привласнених Мариною каменів, які виявилися чи то заготовками для амулетів страшної сили, чи то накопичувачами для якогось оригінального виду місцевої енергії, на непоказну помісь невеликого мішка з рюкзаком. Ця торба, з горловиною, що зав'язується, виявилася стандартним і недовговічним амулетом. У неї можна було скласти речі, що входять до списку набору необхідного місцевим туристам, і вони легко туди влізали, якими б великими не були. Ще вони ставали майже невагомими. Після завантаження стандартним набором у сумці навіть залишилося місце для сувенірів.

Ковдри, чашки, миски, запас їжі та гроші у набір туристів входили. Золоті сувеніри винесені з пагорба та дівочі дрібниці чомусь ні. В результаті торба вийшла не дуже легка і забита вщерть. Довелося Марині сортувати видобуток, вишукуючи те, з чим розлучитися буде не дуже шкода і вмовляти Вікіна комусь все зайве продати. Власниця цих цінностей дівчина наївна, її всяк образити і обдурити норовить.

Від нудьги Марина сходила до місцевого аналогу театру. Здивовано поспостерігала за парочкою мужиків на сцені, які маскувася під немолодих жінок. Оцінила їхній репертуар, що складався із заламування рук, скарг на чоловіків і вульгарних пісеньок. Принагідно дівчина дізналася про себе багато нового і цікавого від пліткарок, що сиділи за спиною. Виявляється і демона спокусила, і десяток дітей у трьох десятках сіл покинула, і обраного Оберігаючої зі столичного храму майже вкрала. Навіть гніву богині не злякалася. Пропаща, загалом, дівка. Як таких земля носить?

Захотілося знайти той заклад, в якому працює стара діва, зустрінута в музеї, і уточнити, яким чином вдалося поділити десять дітей за набагато більшою кількістю сіл? Потім Марина згадала, що рознощиця в шинку, що сусідить з гостьовим будинком, теж зло на неї косилася, особливо, коли Вікін поруч сидів. І продавщиця, у якої купувала хустку для походу в музей, була не дуже ввічлива, але їй здається, присутність Денеєна в її магазині не сподобалася. Загалом, підозрюваних забагато. Можна пишатися, не встигла приїхати, точніше прийти, половина міста вже в обличчя знає. Тепер би ще піти перш, ніж всі незадоволені змовляться і вирішать влаштувати темну вискочці, яка зарвалася. Ні обличчя ж, ні постаті. І чим вона чоловіків привабила? Не інакше, у приворотах розуміється. Відьма, одним словом.

Чомусь захотілося купити книжку, сісти тихенько у своїй кімнаті та почитати. Все одно жодних чудес у цьому місті немає, і не передбачається. І архітектура не приваблива. Такою архітектурою туристів можна лише відлякати. Взагалі дивне місто. Буквально за два кроки знаходиться море, а його збудували в якійсь пустельній місцевості. Ні лісу поряд, ні річки, та й перехрестя торгових шляхів якесь сумнівне. Невже його не можна було перенести на кілька кілометрів на південь? Порт би збудували.

Загалом місто Марині перестало подобатися остаточно, і захотілося страшно помститися. Щоб місцеві красуні на все життя запам'ятали, як кривдити ні в чому не винних дівчат. Але і тут стався облом, уява відмовилася видати більш-менш осудний план помсти.

А ввечері з'явився дуже задоволений напівкровка і сказав, що їм краще до ранку зникнути з міста. Тому музей доведеться грабувати цієї ночі, на ходу, так би мовити.

— Що ти накоїв? — підозріло запитала Марина, миттєво забуваючи про бажання помститися.

— Нічого. — Денеєн життєрадісно посміхнувся, безцеремонно згрібаючи речі дівчини в її помісь мішка з рюкзаком.

— Ах, нічого… — погрозливо простягла Марина, розмірковуючи про те, чи подіє на нього загроза сісти на підлогу і голосно кричати при спробі зрушити її з місця?

— У гості сходив до місцевого дослідника демонів, — зізнався Денеєн, оглядаючи кімнату в пошуках невпакованих речей. — Потай.

— Убив його? — запідозрила найгірше дівчина, яскраво уявивши, як сюди зараз увірвуться браві представники місцевих правоохоронців і почнуть усіх заарештовувати із застосуванням фізичної сили та магії.

— Ні, його вдома не було. Він зараз на якомусь званому вечорі. Якусь дівчину чи то заміж видають, чи то з нареченим знайомлять, я не уточнював.

— Племінницю містоуправителя, — підказав Вікін. — Гарна дівчина, весела. Сподіваюся, їй із нареченим пощастить.

— І що ти вдома у фахівця з демонів робив? — спитала Марина, ігноруючи Вікіна, разом із його гарними дівчатами та їхніми нареченими.

— Так, подивився, чим він там займається, що вивчає. Заклинання в лабораторії залишив відстроченої дії. Вранці спалахне, — абсолютно спокійно розповів Денеєн, трамбуючи в сумку знайдену під ліжком сукню, яку Марина сподівалася забути.

— Ти вирішив спалити йому будинок?

— Ні, лише лабораторію. Будинок загасити напевно встигнуть.

Вини він явно не відчував.

— Та що він зробив тобі?

— Мені нічого. Зате навіщось платив мисливцям за вилов на околицях нижчих демонів. У лабораторії звіряток чомусь не виявилося, шукати ніколи, а так хоч трохи самовпевненості зменшиться.

— Денеєне, ти впевнений, що у твоїх діях є хоч якась логіка? — спитала Марина, майже змирившись із тим, що знову доведеться десь тинятися в темряві.

— Хто знає? — Напівкровка знизала плечима.

— Дитячий садок якийсь, — пробурмотіла дівчина.

Навіщо підпалювати чиюсь лабораторію? Якщо цікаво, чим саме там займалися, чи не простіше запитати власника лабораторії? Так чи інакше. Або вона чогось у цьому житті не розуміла, або страшні демони противники тортур і сироваток правди, а також їхніх магічних аналогів.

Досі Денеєн здавався більш безпринципною особистістю. Та й що він має за принципи? Відрубувати руки братам і підпалювати будинки можна, а ловити магів, щоб уточнити, навіщо їм потрібні нижчі демони — не можна.

Дивно все якось.