розділ 14

Розділ 14

Про оманливі ромашки

Брести по бур'янах, пагорбах, неглибоких ярах та іншим ландшафтних особливостях цієї місцевості довелося до глибокої ночі. Денеєну весь час здавалося, що вони все ще знаходяться надто близько до пагорба з розореним похованням. Протоптувачі стежок остаточно вимерли. Або переселилися кудись подалі від обраного напівкровкою маршруту. Марина навіть запідозрила, що всі стежки, що потрапилися по дорозі, протоптали любителі різнокольорових халатів і жертвоприношень. А в цій частині місцевого степу нічого потрібного у них не було, ось вони тут і не ходили.

Ще Марина ставила сама собі питання, навіщо треба було пертись у таку далечінь, якщо Денеєн все одно збирався відкривати свій шлях? Чому було не пересидіти в якомусь селі поруч із містом? Там теж мисливці на демонів є? Найпопулярніша серед місцевої молоді професія, мабуть. Сезонна. Більше роботи навесні, коли загострюються психічні захворювання та різні ненормальні починають шукати пригоди на свою голову, або не лише на голову. І не лише на свою.

А може, напівкровці прогулятися захотілося? Повітрям подихати? Чи це ще один милий звичай цього світу? Довгі піші походи, перш ніж відкрити портал. Вигадали цей звичай місцеві боги. Щоб маги підтримували гідну фізичну форму. А то лінуватимуться, погладшають, негарними будуть.

Марина, мабуть, за все попереднє життя стільки не ходила, як із Денеєном. А ще пишалася своєю здатністю годинами блукати з фотоапаратом центром рідного міста. Скільки там того центру насправді?

Спалося дівчині, незважаючи на втому, погано. Її переслідували невиразні кошмари про портали та зеленооких ягнят. Одного разу навіть Ілієн прибіг продемонструвати схожу на восьминога погань, яка в нього виросла замість відрубаної братом кисті. Він ще намагався переконати Марину в тому, що Денеєн отруйний і його рано чи пізно доведеться приспати, щоб невинні не постраждали. Кого він вважає безневинним, Ілієн не уточнив, розтанув від дотику дівчини, як казкова Снігуронька. Та, яка донька Мороза та Весни.

Загалом Марина не виспалася. З ранку послала викрадача шукати собі сексуальних партнерів у найближчому корівнику, на що він відреагував приголомшеним поглядом. Потім витребувала в нього окропу і зробила собі чай із наскубаних навколо ромашок. Поки Денеєн морально налаштовувався на відкриття шляху, намагався щось намалювати на клаптику землі, з якого він з Вікіном обдерли всю траву, і займався іншими незрозумілими справами, Марина сиділа на своїй лежанці з бур'яну та ковдри, пила дивно гіркуватий настій і розмірковувала про життя. На наказ укласти ковдру в сумку дівчина відреагувала неохоче, та й тільки тому, що їй здалося дивним, що дві ковдри спокійно туди поміщаються. Сумка на вигляд невелика. Дослідження нічого не дали. Ковдра у сумку влізла. Бур'ян чомусь ні, навіть коли Марина ковдри витягла. Довелося сісти на землю та трохи подумати про цю проблему.

Вітер ділився таємницями та радісно підтверджував, що Вікін не чоловік, а ходячі ліки. Тому треба терміново захворіти, інакше ніяк. Сонце посміхалося з неба, а квіти час від часу перепурхували з гілки на гілку, як метелики. Було дуже добре та спокійно. Усі проблеми кудись поховалися і не поспішали нагадувати про себе.

А потім прийшов злий напівкровка, відібрав залишки чаю, понюхав його і почав голосно лаятись. Марина у відповідь ясно усміхалася. Хтось підняв її на ноги і повів до стовпа повітря, що коливалося. Дівчина задумалася про те, що тут бувають невидимі та невідчутні дощі. Інакше звідки взятися такій кількості води, щоб вона настільки помітно випаровувалась?

Потім Марину завели прямо в повітря, що коливалося, і вона мало не задихнулася від щастя.

Море. Рідне та улюблене. Зелене, з білими гребінцями піни. Тільки чомусь не літнє. Невже вона була відсутня вдома так довго?

— Пий! — тон напівкровки був далекий від співчуваючого. Здавалося, ще трохи і він її придушить, наплювавши на те, що вона йому життєво необхідна.

— Голова болить, — поскаржилася дівчина, принюхуючись до того, що її примушували пити. Пахло воно м'ятою і чимось терпким, як та трава, яку бабуся називала деревій, але пити все одно якось не хотілося. Шкода, що її думкою з цього приводу забули поцікавитися.

— Радій, що тільки голова, — пробурчав мучитель. — Ще трохи й ти отруїлася б, дурепа.

— Отруїлася? Ромашками? — здивувалася Марина.

— Ромашками? — перепитав Денеєн. — Хто тобі сказав, що у ромашок блакитні прожилки на пелюстках?

— Прожилки?

Жодних прожилок Марина не помітила. Втім, вона й не придивлялася. Спати хотілося.

— Ніколи більше не заварюй собі чай із незнайомих трав! — роздратовано гаркнув напівкровка і пішов. Від гріха подалі, як то кажуть.

— Хто ж знав, що знайомі та незнайомі трави такі схожі? — поскаржилася дівчина чашці й обережно відпила намішаної в ній гидоти. Виявилося, що все не так і погано. Подумаєш, не солодке. Зате з кислинкою та холодне. — Схоже, я дурна. Прикро так у собі розчаровуватись, у такому віці. Все життя вважала себе досить розумною. Добре хоч вуха через портал не відвалилися. Може десь сережки собі знайду.

Море теж обдурило очікування. Дивно холодне за такої теплої погоди, ще й викидає на берег незнайомі водорості та мушлі. Втім, червоні камінці з чорними прожилками дівчина теж не впізнала, а сірих зі слюдяними блискітками так і не знайшла, скільки не шукала.

— Денеєне, а ми де? — спитала Марина, прислухаючись до молоточка, що оселився в її голові. Чи там дятел? Сплутав мозкові звивини з черв'яками, тепер усвідомив помилку і намагається вибратися. А чи їдять дятли черв'яків, ось у чому питання.

— Неподалік міста торгашів і пройдисвітів, — життєрадісно посміхнувшись, відповів Вікін замість напівкровки. — А ще у місті купа храмів, є музей та театр.

— Ага, помолимось і підемо культурно відпочивати, — пробурмотіла Марина.

Якось їй не хотілося з'являтися у надмірно цивілізованому місці цього світу. Особливо якщо згадати полювання. Та й одягти нічого, тільки ганьбитися.