розділ 7

Про хвилини спокою

— Гей, — голос був чоловічий, приємний і дуже знайомий. Та й ситуація щось нагадувала. — Та що ти весь час свідомість втрачаєш?

Марина подумала, що їй усе наснилося. Такий собі пророчий сон. Зараз вона розплющить очі, побачить дзеркало, що відображає працюючий комп'ютер, сірого хлопця в синій сорочці із запахом і зрозуміє, що вона все ще в рідній квартирі. Потрібно не втрачати після цього час. Відразу схопитися на ноги і втекти. Викрадач нехай наздоганяє, доки у нього час відведений можливістю не закінчиться. Головне не зупинятися. А краще взагалі заскочити у ліфт та вирушити на перший поверх. Навряд чи напівдемон зрозуміє, що воно таке, і здогадається ганятися за кабіною сходами. Так, і з ліфта можна взагалі не виходити, кататися туди-сюди, поки Денеєн не забереться у свій світ. Хоч до ранку кататись. Хороший план.

Марина обережно розплющила одне око. З усієї очікуваної картини був лише сірий хлопець. Замість дзеркала вікно, а кімната найменше схожа на Маринину спальню.

— Гад, — сказала дівчина і спробувала відвернутися.

Комахи з руки кудись зникли, як і шматок від артефакту. Настрій напівкровки здавався надто радісним. Марині чомусь здавалося, що чоловіки після того удару, що завдала вона, мають бути дуже злі. Тут два варіанти. Або сталося щось, що покращило йому настрій. Або минуло багато часу, і він встиг заспокоїтися, дійти висновку, що дівчина просто злякалася, і великодушно її пробачити. Або, як це іноді буває, трапилося і те, й інше.

— Денеєне, що тут сталося? — спитала Марина, зрозумівши, що валяється на підлозі.

— Ти свідомість втратила. А я не ризикнув тебе чіпати і піднімати, поки мій артефакт на тебе не налаштується. Раптом це якось вплинуло б.

— То він налаштувався?

— Звісно.

Денеєн був задоволений собою та своїм уламком сильної речі. Недаремно він сумнівну ту, що зберігає викрадав.

Марина сіла, прислухалася до себе, спробувавши зрозуміти, що саме в ній змінилося завдяки комахам. Довго перебирала свої почуття, думки та відчуття. Закопалася так глибоко в різні образи, починаючи від кольору покривала на ліжку і закінчуючи запахом якоїсь випічки, що серед цієї різноманітності не відразу помітила тепле відчуття в долоні, з якої почався забіг комашок.

— У тебе ця гидота за пазухою, — сказала дівчина, проаналізувавши відчуття, коли погляд зупиняється на різних речах.

— Так, у мішечку на шиї, — усміхнувся Денеєн, одразу зрозумівши, що саме Марина назвала гидотою.

Нічого страшного не сталося, здається. Просто тепло в долоні і невиразне бажання помацати частину артефакту. Легка думка на краю свідомості. Їй і чинити опір не треба, сама зникає, варто тільки подивитися в інший бік.

— Денеєне, ти сволота, — сказала Марина.

— Я знаю, — безтурботно озвався напівкровка. — Бути сволотою мій прямий обов'язок. Можеш у місцевих жителів спитати. Вищі демони всі наволочі. Винятків не буває.

Дівчина у відповідь на це зізнання голосно хмикнула. Хотілося б їй дізнатися точний переклад того, що він щойно сказав. Перекладач напевно підібрав слова, які вважав відповідною заміною, а довіряти йому в цій справі не варто. Між деякими поняттями він різниці не бачить.

Цікаво, Мальна вже обіцяну ванну приготувала?

Ванна виявилася здоровенною дерев'яною балією, що стоїть у центрі порожньої кімнати з кам'яною підлогою. Під стелею були вузенькі горизонтальні вікна. Біля однієї зі стін гордо стояла металева споруда, підозріло схожа на котел для обігріву будинку, пофарбований у синій колір. Приблизно такий стоїть у коридорі у бабусі, його розтоплюють дровами, потім досипають вугілля та чекають, доки стануть теплими батареї. Ще в нього якось заливають воду, але цим запитанням Марина ніколи не цікавилася. Та й до бабусі воліла їздити влітку.

У дерев'яну балію невідомим дівчині способом налили гарячої води. Можливо, навіть вручну натягли, але з огляду на котел, тут могли виявитися і якісь прогресивніші способи доставки рідини. Біля балії на підлозі стояв стрій дерев'яних коробочок із загадковими різнокольоровими порошками, які, наскільки Марина зрозуміла, у тутешніх реаліях замінюють мило разом із шампунем, і скляних пляшечок чи то з ароматичними оліями, чи то з якимись трав'яними настойками. З'ясувати, що саме в них налито, дівчині так і не вдалося, досвід на Денеєні показав, що заклинання-перекладач відмінності між ароматичними маслами, настойками та чаєм не робить. Що було зовсім дивно. Добре ще ельфи з мутантами. А тут напій і косметичний засіб. Марина сама випила чашку відвару з ромашки із м'ятою, намагаючись заспокоїтися. Чи чаєм вважається лише те, що виготовлено з відповідної рослини? Тоді з чого роблять вміст склянок? Загалом, не захочеш, а заплутаєшся.

Пляшечки Марина зрештою вирішила не чіпати. Мало яких трав туди намішали. Надихається парами, і приїдуть до неї зелені чоловічки верхи на синіх кенгуру. Шабельками вимахуватимуть і співатимуть похабні пісеньки.

Коробочку з порошком дівчина обрала методом наукового тику, залізла в балію і насолоджувалась, поки вода не охолола. Добра жінка Мальна поділилася халатом, в якому Марина потонула, і пояснила, де можна купити всі необхідні дівчині дрібниці. Навіть запропонувала проводити, все одно їй за покупками треба.

Як не дивно, грошима — монетками схожими на китайські, тільки з круглими дірочками — злісний викрадач поділився, навіть не спитавши, для чого вони потрібні, і день закінчився для Марини відносно непогано. Жадібного викрадача вона б уже не пережила, та й розповідати йому про необхідні кожній дівчині, що поважає себе, дрібниці зовсім не хотілося.

Ніч пройшла набагато гірше. Спочатку жертва типового заклинання навіщось задумалася про складнощі перекладу та місцеві звичаї, про які не мала жодного уявлення. Ці цікаві теми надовго прогнали сон, години на дві, не менше, а потім нагадали про себе кошмаром, у якому Марина випадково виходила заміж за триногого мутанта з жахливою фізіономією та по-ельфійськи клапоухого.