Розділ 10

Ліза : 

Минув місяць. Наша квартира перетворилася на штаб-квартиру найдивнішого стартапу в історії людства. Посюди стояли коробки зі свічками «Запах гріха», а на кухні Абаддон, у фартуху поверх свого дорогого костюма, серйозно змішував ефірні олії під наглядом трьох моїх котів.

— Смертна, ми на порозі тріумфу! — вигукнув він, піднімаючи вгору скляну колбу. — Дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять підписників. Нам потрібен останній ривок. Останній «вогонь»!

Я подивилася на лічильник у смартфоні. Серце калатало. Якщо ми не наберемо мільйон до опівночі, аудитори повернуться. І цього разу паперова тяганина їх не зупинить.

— Абаддоне, нам потрібен прямий ефір, — я рішуче схопила кільцеву лампу. — Люди хочуть бачити тебе. Справжнього. Не ретушовані фото, а твою силу... і твою ніжність.

— Ти впевнена? — він підійшов ближче, і я побачила тінь сумніву в його золотавих очах. — Якщо вони побачать мої крила, світ більше не буде колишнім.

— Світ і так уже змінився, відколи ти з'явився в моєму телефоні. Довірся мені.

Абаддон: 

Екран смартфона спалахнув написом «LIVE». Тисячі глядачів миттєво приєдналися до трансляції. Коментарі летіли зі швидкістю метеоритного дощу: «Він справжній?», «Які крила!», «Це найкращий косплей року!».

Я стояв перед камерою, розправивши свої величезні чорні крила. Вони зблиснули в світлі лампи металевим відблиском.

— Слухайте мене, мешканці Землі! — мій голос став глибшим, заповнюючи не лише кімнату, а й, здавалося, динаміки кожного гаджета. — Ви шукаєте магію в дрібницях, боїтеся власних тіней і прагнете світла. Але істинна сила — не в полум'ї Безодні. Вона в тому, щоб витерти пил, коли втомився. У тому, щоб принести каву тій, хто тобі дорога.

Я повернувся до Лізи. Вона стояла за кадром, затамувавши подих.

— Я прийшов руйнувати, але був зруйнований сам... однією усмішкою.

Я простягнув руку, і Ліза, вагаючись, увійшла в кадр. Вона виглядала неймовірно в своїй зеленій сукні. Я притягнув її до себе, накриваючи одним крилом, як найтеплішою ковдрою.

Лічильник на екрані здригнувся. 1 000 000. Цифри спалахнули золотом і розсипалися іскрами прямо в повітрі вітальні. Аудит пройдено.

— Ми це зробили! — прошепотіла вона, дивлячись на екран, а потім на мене.

Я вимкнув телефон одним поглядом. Весь світ міг почекати. Глядачі, мільйони, Пекло — все це стало неважливим.

— Лізо, — я взяв її обличчя в свої долоні. Мої великі пальці ніжно погладили її щоки. — Контракт закінчився. Я вільний. Я можу повернутися і стати королем власного кола. Або...

— Або? — її голос затремтів.

— Або я можу залишитися тут. Твоїм менеджером, твоїм захисником... твоїм демоном. Бо Пекло без тебе — це просто порожнеча. А цей світ із тобою — це єдиний рай, який я коли-небудь хотів пізнати.

Вона не відповіла словами. Вона піднялася на навшпиньки і поцілувала мене.

Це було краще за будь-яке закляття. Краще за владу над світами. В її поцілунку був смак кави, полуниці та життя. Справжнього, хаотичного, прекрасного життя.

Я відчув, як мої крила м'яко огорнули нас обох, створюючи наш власний маленький вимір посеред великого міста.

— Я кохаю тебе, смертна, — прошепотів я їй у губи.

— Я теж кохаю тебе, мій особистий Абаддоне.

На підлозі в цей момент тихо проїхав робот-пилосос, а з дзеркала на старому смартфоні востаннє блиснуло фіолетове світло, благословляючи цей союз, який порушив усі закони всесвіту.