Пролог

— Та щоб тебе чорти вхопили! — прошипіла Ліза, вкотре намагаючись перезавантажити свій новенький, але безнадійно завислий смартфон.

​Вечір не задався. Кава пролилася на білу сорочку, охоплення в блозі впали нижче плінтуса, а колишній щойно прислав запрошення на своє весілля. Ліза сиділа на підлозі своєї крихітної квартири серед коробок із антикварного ринку, де сьогодні вранці піддалася імпульсу і купила дивну річ — вінтажний дзеркальний телефон 80-х років.

​— Ну ж бо, працюй, антикваріат нещасний, — вона провела пальцем по дзеркальній поверхні апарата.

​Раптом слухавка в її руці нагрілася. Екран старого телефона спалахнув неоновим фіолетовим світлом, а з динаміка почулося не шипіння мережі, а глибокий, оксамитовий голос, від якого по спині забігали мурахи:

​«З’єднання встановлено. Очікуйте на матеріалізацію об’єкта...»

​— Що за?.. — Ліза відкинула телефон на диван.

​Повітря посеред кімнати почало вібрувати, наче над розпеченим асфальтом. З’явився запах дорогого парфуму, змішаний із легким ароматом... паленої деревини. Через секунду прямо на її журнальний столик, ледь не розчавивши тарілку з печивом, приземлився чоловік.

​Він був ідеальним. Темне волосся, що спадало на очі, розстебнута на два ґудзики чорна сорочка і погляд, яким зазвичай дивляться на мурах — зверхній і водночас неймовірно привабливий. За його спиною на мить зблиснули величезні шкірясті крила, які тут же розчинилися в повітрі.

​— Я — Абаддон, Руйнівник Світів, Повелитель Безодні та Той, чиє ім'я змушує тремтіти королів! — проголосив він, ефектно встаючи зі столу. — Смертна, ти викликала мене, щоб занурити цей світ у хаос? Твоя душа готова до обміну?

​Ліза мовчала рівно три секунди, переводячи погляд зі своєї брудної сорочки на ідеально випрасувані штани демона.

​— По-перше, злізь із мого столика, він з «Ікеї» і може зламатися, — нарешті вимовила вона. — По-друге, який ще хаос? У мене дедлайн через шість годин, забита раковина і нуль ідей для сторіз. Ти прибирання робити вмієш, Повелителю Безодні?

​Абаддон застиг. Його велична маска на мить здригнулася.

​— Що? Прибирання? Я спалював міста одним клацанням пальців!

​— Супер, — Ліза піднялася і впхнула йому в руки ганчірку з мікрофібри. — Почни з пилу на полицях. Якщо впораєшся до ранку — обговоримо твою оренду. А душу залиш собі, у мене там і так одні кредити та підписка на Netflix.

​Демон подивився на рожеву ганчірку у своїх руках, потім на Лізу, а потім на смартфон, що все ще світився фіолетовим.

​— Здається, я помилився виміром... — пробурмотів він.

​— Ні, красунчику, — усміхнулася Ліза, відкриваючи ноутбук. — Ти просто потрапив у сучасний світ. Ласкаво просимо в пекло.